— Уже перевір! — поважно повторив кок.
Ієремія стояв біля одної гармати, Хараламб — біля другої, Мігу приготував мішечки з порохом, Крістя Бусуйок — ядра, а Ісмаїл поважно розпоряджався, адже він — начальник артилерії.
Однак коли треба було ослабити чи натягнути вітрила, люди розбіглися по палубі за наказом капітана, бо ж вони мусили турбуватися не тільки артилерією, а й маневреністю корабля.
— Ось він! — вигукнула Аднана, показуючи на обрій.
Поміж двома низькими островами, які ніби розпливалися вбоки, з"явилися три скелі.
Коли дивитись на море попереду, не подумаєш, що там чекає небезпека. Але ті, хто вмів читати хвилі, бачив з їхніх обрисів, які там приховувались гострі скелі, мов заточені зуби пилки, що могли розрізати форштевень, обшивку і кіль.
Антон і Герасім стояли обабіч Аднани, яка тримала стерно.
— Ти впізнаєш дорогу? — стурбовано спитав її капітан.
Вона не відповіла, тільки кивнула головою, не відриваючи погляду від моря.
— Видно когось біля гармат? — спитала дівчина.
Антон оглянув острів у підзорну трубу.
— Дивно, але ніде ніякого руху!
— Отже, ми вгадали розпізнавальні знаки. Інакше вже була б метушня.
Короткими рухами Аднана повертала стерно, і шхуна залишала за собою зміїстий слід. Інколи то з того, то з другого борту хвилі відкривали шпилі скель; дивлячись на них, люди здригалися від думки, що було б, аби відчайдушний керманич не обминув їх вчасно.
— У тому листі говорилося про корабель, — обізвалась Аднана розгублено, хоча стерно тримала твердо. — Де ж він може бути? Якірна стоянка он там, ліворуч.
— Може, вони сховали його за островом? — відповів капітан.
— Ні, звідти підійти неможливо — серед рифів нема жодного вільного місця.
До берега залишалося не більше п"ятисот метрів. Антон обстежував у підзорну трубу берег та укріплення.
— Що таке? — вигукнув він раптом. — Дивіться, хтось повішений на середній скелі!
У нього аж отерпло все тіло й завмерло серце. Невже вони повісили П"єра, щоб покарати його за бунтівливість, коли він їм уже не потрібен, бо добудував корабель?
ebooksa