Au bateau roumain
«Speranza»
Аднана зустріла їх схвильовано, як і годиться господині, котра вперше приймає гостей. Але ступивши на поріг, вона злякано скрикнула й притиснула руки до серця: у Герасіма перев"язана голова, а ліва рука лежала на чорній підв"язці. Решта всі силкувалися посміхатися, але було видно, що ніхто не в настрої.
— Що сталося? — злякано спитала дівчина.
Антон підійшов і погладив її по обличчю.
— Я потім тобі розповім. Найголовніше, що ми всі разом.
Фотограф-сусіда поставив апарат край тротуару, і екіпаж, з Аднаною посередині, сфотографувався під новенькою вивіскою.
Але ось фотограф закінчив роботу, і кок, повернувши голову, побачив вивіску пекарні, на якій велично пливла «Сперанца». Обличчя його спершу почервоніло, потім стало жовте, далі сизе, потім набуло першого кольору та й залишилось таким, червоним як рак.
— Хто це зробити? — спитав він розлючено в Аднани.
Дівчина здивовано скинула бровами.
— Не сердься, Ісмаїле! — втрутився капітан. — Це моя вина. Я забув сказати Аднані, що ти художник…
Кок зайшов, щось бурмочучи, у їдальню, а за ним решта, і посідали за довгий, через дві кімнати, стіл. Ясна річ, пекарня не була розрахована на гостей, але, потиснувшись, вони розмістилися всі, і не тільки екіпаж, а й кілька сусідів та друзів старого. Була й пані Флоріон, — вона прислала овочі для цього столу, був і її синок, який за останні — два дні подружився з Аднаною.
— У нас велике нещастя, Аднано… — почав капітан, нахилившись до її вуха.
Дівчина глянула на Герасіма, який намагався вламати хліба підв"язаною рукою.
— Позавчора ввечері, — продовжував пошепки Антон, — коли він повертався з міста, на нього напали і він ледве врятувався. У портах це звичне діло. Але, здається, тут рахунки давні — помста одного моряка, якого він колись загнав у кут.
— І він не міг утекти? Закричати? Де це трапилось?
— У кінці пристані. Тікати він не звик, а кричати — означало б боягузтво, отож йому тільки й залишалося прийняти бій, хоч і не рівний, бо їх було двоє, а він сам. Одного він підняв і кинув у воду. Другий ударив ножем ззаду, спершу в плече, потім у голову. Через дві родини, коли вже запала ніч, я пішов з Ієремією шукати його. Він лежав непритомний біля залізниці.
— І його ніхто не бачив? Адже там ходить багато людей…
— Хто б там сушив собі голову ним, коли на пристані багато п"яних матросів сплять цілу ніч! Небезпеки для життя нема зараз ніякої. Нещастя в іншому: ми втратили велику частину нашого майна. — І, перехопивши запитливий погляд Аднани, Антон розповів далі, силкуючись говорити байдуже, щоб не налякати її ще дужче, бо вона й так була налякана: — Герасім мав при собі п"ять тисяч франків…
Дівчина приклала руку до рота й зблідла.
ebooksa