— Зараз із сухарями справа складніша, ніж колись. Бо кораблі, які йдуть у далеке плавання, мають на борту власні пекарні. Але оскільки мова зайшла про сухарі, — провадив далі Антон Лупан, — прийми, Аднано, будь ласка, замовлення від «Сперанци»… А зараз ходімо оформляти документи.
— Ти знаєш, — сказала дівчина, коли вони йшли до хвіртки, — я познайомилася з тим хлопцем із песиком. Це син нашої сусідки, пані Флоріон, вона тримає овочеву лавку. Чоловік її був митник, але загинув кілька років тому в нещасному випадку — потрапив під пароплав… Це порядна жінка. Думаю, ми заприятелюємо з нею.
— Ось бачиш, Аднано, життя не таке вже й чорне! Ти матимеш друзів.
— Так, я вже заприятелювала і з їхнім песиком. Один двірник ударив його каменем, і він шкутильгає, бідолаха, а коли був здоровий, пані Флоріон посилала його з кошиком до клієнтів. Ти, мабуть, не повіриш, але вона запевнює, що песик ніколи не помилявся. Вона казала йому ім"я — і він знав, куди треба йти…
— Чи ти ба! — усміхнувся Антон.
Аднана раптом зупинилась, очі її стали великі-великі:
— А Негріле?.. Я його не бачитиму стільки часу?!
Другого дня годині о десятій Аднана була на подвір"ї, коли Мігу просунув голову у хвіртку.
Стурбований юнга з червоними від безсоння очима подав їй записку від капітана:
«Аднано, я не зможу сьогодні прийти до вас і прошу тебе не приходити в порт. У нас серйозні неприємності. Завтра ми всі прибудемо на урочисте відкриття. Екіпаж «Сперанци» обіймає тебе…»
— Що сталося? — спитала дівчина, глянувши на блідого хлопця.
Той знизав плечима, ніяково усміхнувся. Вона почала наполягати, намагаючись щось випитати в нього. Але ось, ніби від потоку її слів, хвіртка почала ворушитися.
— Це Негріле! Я залишив його на вулиці! — сказав хлопець.
Від сильного удару хвіртка відскочила вбік, і собака із скавчанням кинувся до Аднани, стрибаючи на трьох лапах через бур"ян, бо поранена, хоч і загоїлась, але ще не набула колишньої спритності. Дівчина розкрила обійми, і вони обоє покотились по сухій траві.
Після цих пустощів Негріле, кульгаючи, оббіг чуже подвір"я, понюхав канати, конопляні куделі, колесо, каптан старого і весело повернувся до лагідної сирени.
Наступного ранку в дверях пекарні з"явився Ісмаїл з двома великими кошами. Кок прийшов допомогти, тож, тільки-но зайшовши, поставив коші і почав хазяйнувати біля печі.
— Що там у вас сталося? — спитала Аднана, побачивши, що й він блідий і невиспаний.
Ісмаїл знизав плечима, не відповідаючи, хоча в нього все було на язиці і йому дуже кортіло потеревенити, як він умів, по-французьки…
Під обід прийшли і решта всі, окрім плотогона, якому випало стояти на вахті. Люди зупинились перед дверима, милуючись новенькою вивіскою, на якій рука майстра намалювала «Сперанцу» з усіма піднятими вітрилами. Внизу було написано голубими, як море, літерами, на лазуровому, мов літне небо, тлі:
Boulangeri
ebooksa