— Сеньйоре, я ставлю десять! Приймаєте?
— Приймати!
Поки парі хвилею звалювались на голову Ісмаїла, півні знемогли, сили їхні вичерпалися, вони дедалі нерішучіше кидалися один на одного, аж поки й зупинились на закривавленому піску.
Менеджери кинулись до виснажених бійців, узяли їх на руки й почали підбадьорливо гладити розпанахані гребені. Тим часом помічники принесли новий, наполовину менший ринг і поставили його всередину першого.
— Сеньйори! — вигукнув суддя. — Бій триває!
Нельсон, хоч і показав себе грізним бійцем, цього разу, опинившись дзьоб у дзьоб зі своїм противником, вистрибнув з рингу, потім кинувся вбік, намагаючись сховатися між глядачів. Але Ісмаїл заступив йому дорогу, розкинувши руки вбік, обурено вигукуючи:
— Киш! Ану, назад! Киш!
Менеджер стрибнув йому на допомогу, і Нельсон знову опинився в колі. На якийсь час півні на вузькому рингу знову сплелися в клубок, аж поки Грасія д"Оро впав на пісок.
Поки суддя рахував біля непритомного півня, цирк потонув у грізних вигуках.
— Хто зі мною закладатися? — крикнув Ісмаїл, підкинувши вгору тюрбан.
Тюрбан підлетів аж до стелі, зупинився там на мить, потім упав на пісок. Туркові було не до тюрбана: ще поки той летів угору, Грасія д"Оро несподівано для всіх блискавично стрибнув і впав на голову Нельсона.
Вигук подиву, спантеличення пронизав арену, і в цьому крикові чітко почулися рівномірні удари хижого дзьоба.
Суддя підняв руку:
— Сеньйори, переміг Грасія д"Оро!..
Над океаном сходило сонце… Miry сумовито йшов до боргової в"язниці. На спині він ніс торбу, в одній руці тримав фонограф, а в другій Негріле на ремені, бо в цьому місті собак можна було водити тільки на ретязях.
Тридцять п"ять кабальєро подали позов до суду на Ніла Ісмаїла Жіфера, матроса зі шхуни «Сперанца», як про це свідчили документи, знайдені при ньому. Тридцять, п"ять позовників вимагали від матроса загалом двісті сімдесят три песо — суми, якої злякався навіть суддя. Сімдесят фунтів стерлінгів, які заплатив їм Мартін Стрікленд за захід у Буенос-Айрес, вистачило заспокоїти лише третину позовників, а більше грошей екіпаж не міг знайти.
Дорога до в"язниці на протилежній окраїні міста, у Бельграно біля іподрому, була довга й звивиста. Але Мігу тривожила не дорога, він тут ходив уже не раз. Серце його розривалося від того, що він ішов прощатися з Ісмаїлом: «Сперанца» сьогодні відчалювала.
Так вирішив учора ввечері Антон Лупан на раді, переконавшись, що далі чекати не можна. Мартін Стрікленд, який заплатив неймовірну суму за захід у Буенос-Айрес, навідріз відмовився дати ще сотню фунтів стерлінгів із тих двохсот п"ятдесяти, які він мав виплатити під кінець подорожі. І ось тепер Мігу простував до в"язниці з пожитками Ісмаїла.
Годиною пізніше юнга й кок стояли один навпроти одного, розділені гратами. Ісмаїл був блідий, з зарослим обличчям, але в його очах плавала готова ось-ось вихопитись усмішка старого шибеника.
— Ви пливти?
ebooksa