— Ні. Є «Марсельєза», «Танненбаум» і один марш…
— Якщо не мати газель, жаль!
Опинившись на вулиці, Ісмаїл пішов далі. А вулиці тим часом почали залюднюватись, і невдовзі кок «Сперанци» опинився в галасливій юрбі жінок, дітей, чоловіків — іспанців, португальців, італійців, французів, які всі йшли в одному напрямку.
Ісмаїл поплив за цим валом, який вилився по той бік центрального вокзалу на пустир. Стільки людей Ісмаїл бачив тільки на боях биків у Іспанії. Чистий тобі байрам!
Але тут відбувалися бої не биків, а півнів! Кок купив за два сентаво квиток і, протовпившись крізь юрбу, зайшов у круглий намет. Там була посипана піском арена, таку він бачив у цирку.
Дивно, що півнячі бої прийшли не з країни, де живуть люди, гарячі на вдачу, а з країни, де люди лагідні й сумирні, тобто з Англії. І це тим більш дивно, бо півнячі бої почасти кривавіші, аніж найжорстокіша корида: крові в бугая, звісно, більше, ніж у півня, зате ні з чим не можна порівняти лють, затятість, злість, з якою дві живі істоти роздирають одна одну на очах ошаленілих глядачів.
Боротьба тривала, мабуть, давно: наглядачі саме піднімали з арени клубок закривавленого м"яса; здогадатися, що то півень, можна було лише 8 поодиноких р"їн, які стирчали то сям, то там.
Проштовхуючись ліктями, Ісмаїл добувся до балюстради, яка відділяла арену від глядачів, і зупинився між двома кабальєро у чорних жилетах, у розкльошених штанях, підперезаних широкими, оздобленими срібними цвяшками поясами.
Коли наглядачі підмели пух і пір"я, розсипані на піску, на середину арени вийшов якийсь кабальєро, підняв руку, прохаючи тиші, і сказав:
— Сеньйори, починається поєдинок між Нельсоном, півнем його екселенції сера Персі, консула Великобританії в Буенос-Айресі, і Грасією д"Оро, півнем сеньйорити Мікаели-і-Діаз, маркізи де Санта Фе.
Його слова потонули в криках і свисті — так глядачі виказували своє задоволення. Обоє власників підвелися на трибуні, вклонились людям, консул поцілував руку маркізи. Менеджери вийшли, тримаючи півнів у руках, і почали ходити перед балюстрадою, даючи змогу бажаючим вибрати фаворита.
Нельсон — завбільшки з індика, білий, мов перший сніг, тільки червонів гребінь — єдиний символ майбутньої кривавої битви. Побачивши прямо перед собою його хижий дзьоб та орлині кігті, Ісмаїл сахнувся назад.
Грасія д"Оро мав лискуче, ніби вилите з важкого золота, пір"я; в рухах, якими він повертав голову, люто дивлячись по боках, було щось хижацьке, а не граціозне, всупереч його гарному імені.
Потім Ісмаїл бачив, як до півнячих лап, поміж кігтів, прив"язували міцно сплетеними шворками сталеві пластинки — лискучі, гострі й погрозливі, мов лезо ножа.
Поряд, на піску, був маленький круглий ринг, заввишки з чотири долоні, удвічі більший, ніж колесо від воза.
Менеджери присіли з протилежних боків рингу, погладжуючи півнів, і почали їх підбурювати один на одного, не випускаючи з рук, нашіптуючи підбадьорливі слова, ніби заклинали. Нарешті суддя подав знак, і менеджери одночасно випустили півнів у коло.
Грасія д"Оро і Нельсон сплелися в клубок, який закрутився дзигою, війнувши аж на балюстраду заметіллю білого та золотистого пір"я й пуху. Люди, затаївши віддих, неспроможні були нічого роздивитися в цьому вихорі. Аж ось нарешті клубок розпався на два шматки, які вилетіли за коло. Обидва менеджери кинулись кожен до свого півня, щоб поставити на місце. Але — ой лишенько! — тепер Нельсон з білого став червоний, мов пофарбований у червець.
Люди захвилювалися, стискуючи кулаки, почали кричати.
— Три песо за Грасію д"Оро! — видихнув кабальєро ліворуч Ісмаїла.
— Приймається, і ставлю ще три! — відповів другий кабальєро. — Три песо за Нельсона!
ebooksa