Собака відчув щось усередині лавки, це ясно.
І саме тоді там повз відчинені двері пройшов чоловік, забризканий вапном. Хлопець закліпав очима, стріпнув головою та так і закам"янів, а собака загарчав і рвонувся з повідка…
Наступної миті Мігу вже щодуху мчав у порт, тягнучи за собою Негріле, який рвався назад. Юнга біг, забувши про все, і зупинився аж на палубі «Сперанци» біля Герасіма.
— Ти певен? — спитав стерновий, вислухавши все.
— Певен! Я враз його впізнав, хоч він і поголив вуса!
Герасім стиснув кулаки. В кутику рота з"явилась зла усмішка.
— Добре! Ти потрапиш туди?
— Потраплю! А якби й не втрапив, то Негріле доведе!
Герасім пішов до капітана й почав щось розказувати, показуючи на Негріле та на його господаря.
— А ти певен, Мігу? — спитав і капітан. Юнга, ще й досі захеканий, підійшов ближче.
— Так, пане! Можу покласти руку на вогонь.
— Доведеться відкласти відплиття ще на один день, Герасіме, і все зробити належним чином.
— Можете бути спокійні, капітане! — відповів стерновий, оскалюючись. — Зроблено все буде так, що комар носа не підточить.
Решту дня люди займалися повсякденними справами, а потім дві години сиділи в трюмі й радили раду. Коли вони вийшли з трюму, на місто вже опустились сутінки. Ніхто не вибивав години вахти. На березі засвічувались ліхтарі.
— Ну, ми йдемо, пане! — обізвався Герасім.
— Добре, але дивіться, щоб усе було гаразд.
— Куди вони? — спитала Аднана, побачивши, що йдуть всі, навіть Мігу з Негріле.
— Спробують визволити Ісмаїла, — відповів Антон.
Стерновий разом з людьми пройшли в квартал за залізницею.
— Ось ця вулиця, дядьку Герасіме.
ebooksa