— Так, Педро, там буде в тебе кінь, тільки твій, і карета, і кімната з м"яким ліжком, і ти їстимеш щодня, скільки захочеш…
— Гм-м, сеньйоре!.. Скажіть, що я повинен зробити?
Мартін Стрікленд підійшов до дверей, прислухався/ перевірив, чи щільно зачинені віконниці, потім сів навпроти метиса й перехилився до нього через стіл.
— Педро, ти про «Вотана» чув?
— Знаю! Пароплав з двома щоглами, це вже місяць минув, його захопив уйляв і кинув на скелі у Чорній бухті…
— Який уйляв?
— Зла буря, вона налітає з гір. Ви її не зустріли?
— Ні. Скажи-но, а що ти знаєш про екіпаж «Вотана»?
— Врятувалися всі, вони були тут до позавчора, потім сіли на інший пароплав. Тільки капітан зник.
Мартін Стрікленд нахилився ще ближче.
— Педро, на тому кораблі був один чоловік, високий і дужий, велетень, його звати Курт Шлімбах. Ти чув про нього?
— Так, він тут.
— Звідки ти знаєш?
— Я його бачив. Навіть був разом з ним у Чорній бухті й перевантажував на баркас речі з пароплава. Зараз він шукає людей, щоб іти на острови. Знаєте, сеньйоре, моряки кажуть… Кажуть, що цей чоловік убив капітана, коли уйляв викинув їх на берег. Він був розлючений, ревів сильніше, ніж вітер, а коли пароплав розламався, моряки кажуть, він підняв револьвер і вистрілив капітанові в потилицю.
— А вони в поліцію не сказали?
— Ні, сеньйоре, не мали доказів, бо тіла капітана не знайшли. Хвилі занесли його кудись між скелі.
— Педро, цей чоловік — ворог Філіпо! Коли він повернеться в Канаду, то вб"є його, і ти не матимеш ні коня, ні брички, ні своєї кімнати, бо все забере Курт Шлімбах.
— Гм-м! Він не повернеться туди ніколи, сеньйоре!
Мартін Стрікленд глянув йому в вічі.
Блек Педро проревів:
ebooksa