Підняти вітрила!

Зненацька вітрила зашуміли, щогли «Сперанци» вигнулись і потягли корабель у хвилі, аж вода дійшла до парапету. Мігу вчепився за люк.

— Ми не перекинемось?

Ніхто йому не відповів, усі займались своїми справами, так ніби палуба стояла рівно.

— Чому корабель іде так, на борту?

— Бо вітер по траверсу, а в нас нема баласту.

— Справді? — буркнув юнга, не второпавши нічого.

— А тобі не зле в морі? — спитав його Антон. — Нічого не болить, не нудить тебе?

— Ні, пане, я почуваю себе добре. — А їсти хочеться?

— Навіть дуже.

— Отже, в тебе морська душа. Ісмаїле, зараз гість прийде до столу!

Проковтнувши сніданок, ніби він цілий тиждень не їв, Мігу пішов подивитися, що робиться на кораблі. Він подався вздовж парапету, косуючи одним оком на хвилі, які підводили голови, готові метнутися вперед.

— Доброго ранку, дядьку Герасіме! — привітався він, діставшись до стерна. — Скажіть, будь ласка, що це таке — вітер по траверсу?

— Це вітер, який віє збоку, отак, як зараз.

— А що таке баласт?

— Різноманітний вантаж — пісок, каміння, який кладуть у трюм, коли нема іншого вантажу, щоб корабель осів у воду. Бо інакше при сильному вітрі він може перекинутись.

Навіть перекинутись? А в них же нема баласту!..

Однак тут відбувалися тільки випробування, тобто люди перевіряли управління вітрилами, ходові якості корабля, самі звикали до нього, адже дехто зовсім не знав моряцької справи.

Коли бугшприт показав на Зміїний острів, Антон вирішив повертатися в Судіну.

— Знаєш, яка в нас зараз швидкість, Герасіме? — спитав він, перехилившись до стерна. — Чотири вузли! А бриз тільки дихає!

— Я ж вам казав, пане, такого ще одного корабля нема більше в світі! Ви побачите його в шторм!