Підняти вітрила!

— А навіщо це знати, коли всі сплять мов убиті!

— Ну, бісеня, це вже забагато запитань! Є дуже великі кораблі, на них десятки моряків… Там сплять не всі… А потім, хоч-не-хоч, це давній звичай — і моряки дотримуються звичаїв краще, аніж усі інші люди.

Ісмаїл зненацька зупинився посеред кубрика.

— Якщо ти не мовчати, то я тебе купати в Дунаї!

Тільки тепер юнга, скріпивши серце, вмовк. Невдовзі він почув, як похропують Герасім і кок. У кубрику гуло, ніби тут було повно джмелів, як у лісовому дуплі. Крізь ілюмінатор заглядав місяць, обмацуючи долівку срібним променем. За бортом тихенько хлюпотів Дунай.

— Бам-бам, бам! — долинуло знадвору.

«Пів на другу!..» — прошепотів Мігу, провалюючись у сон.

Тільки острах торкнувся його дрімоти — щоб не приснився дід Іфрім, як він снився раніше, ще коли хлопець не став моряком.

РОЗДІЛ VII

ДОШКИ В ПІРЕЙ

Коли Мігу проснувся, в каюті не було нікого, а в ілюмінаторі замість місяця гойдалося сліпуче сонце.

— Комедія! — буркнув юнга, зіскакуючи з койки, але враз похитнувся, ледве втримавшись на ногах.

Знадвору долинав якийсь дивний шум, ніби лотоки шуміли.

— Ми вийшли в море! — вигукнув хлопець, кидаючись до дверей.

На палубі Мігу спантеличено протер очі: землі ніде нема, і спробуй здогадайся, чи ти біля Суліни, чи під Стамбулом, тільки морська вода, така спокійна здалеку, розгойдується велетенськими валами… Він три місяці дивився на море з берега, та чи міг знати, що воно так витанцьовує?

— Доброго ранку! — почувся за спиною голос Антона.

Капітан стояв на носі й дивився в підзорну трубу.

Юнга злякано обернув до нього голову:

— Ми вже вирушили на Стамбул? А я хотів послати додому листа…

— Заспокойся! Хіба ти забув — учора ми вирішили, що сьогодні виходимо в море на випробування?