Щоб зрозуміти все, треба знати те, чого Мігу навчився в Суліні, а саме: один градус, тобто одна триста шістдесята частка меридіана, має 111 кілометрів, а кожна мінута з 60 мінут одного градуса має 1850 метрів — це довжина морської милі, єдина міра довжини, якою користувалися мореплавці і колись, і тепер.
На канаті лота на рівній віддалі робляться вузли, між ними майже 31 метр. Швартов ковзає за борт, а ти лічи вузли й дивись на годинник. Якщо за одну хвилину, наприклад, проходить один вузол, то за цей час корабель теж пройшов майже тридцять один метр, а перемноживши їх на шістдесят, одержимо 1850 метрів, тобто морську милю за годину. Отже, скільки вузлів пробіжить за одну хвилину, скільки миль корабель пройде за одну годину, якщо, певна річ, швидкість не зміниться. Тому, говорячи про швидкість своїх корабелів, моряки називали не милі, а вузли, втім, так вони кажуть і сьогодні, бо моряки, як пригадаємо Герасімові слова, дотримуються традицій твердіше, ніж сухопутні люди.
«Сперанца» ішла із швидкістю шість вузлів, тобто шість миль за годину.
— А навіщо нам знати швидкість, пане? — спитав Мігу, коли вони витягали лот на палубу.
— Якщо знатимемо, скільки миль проходимо за годину, — відповів капітан, — то, вимірявши на карті, можна побачити, де перебуваємо зараз. Отже, я знаю: якщо вітер не вщухне, то о шостій вечора будемо навпроти Констанци. Весь час треба знати, на якій віддалі ти від берега, скільки шляху вже пройшов і скільки залишилось.
Хараламб стояв за дозорця на третій вахті, — це робота легка навіть для того, хто ніколи досі не був моряком. Він став на те саме місце, де зранку стояв плотогон, і дуже пишався дорученою йому справою.
— Ну тепер усе, пане, я його схилив на наш бік! — сказав Ієремія Антонові. — Він уже не зійде на берег у Стамбулі, навіть якщо його братиме за зятя найбагатший турок!
Ієремія вважав, що переконав брата мудрими словами, а Хараламб насправді спокусився морським одягом. Та ще й Герасім прислужився: замість того щоб поставити його мити палубу, як кожного новачка-моряка, він доручив йому стерно, не відходячи, звісно, від нього, і Хараламб цілу годину, чи рівно, чи кривуляючи, а таки вів «Сперанцу».
Десь о пів на шосту вони побачили по правому борту смугу диму з-за горизонту.
— Пароплав іде в Констанцу, — сказав капітан, глянувши на годинник. — Бачиш, Мігу, ми розрахували точно. Давай ще раз виміряємо швидкість. Зараз ти сам кинеш лот…
Надходив вечір, і перший день подорожі непомітно закінчувався. Антон, Герасім та Ісмаїл змінювали один одного щочотири години біля стерна, а Ієремія, Хараламб та Крістя Бусуйок ставали по черзі в дозор. Мігу й Негріле тинялися від одних до других.
Вільні від вахти вечеряли о сьомій. Потім Герасім спустився в трюм, узяв там два великі ліхтарі з товстим склом, один зелений, другий червоний, і повісив на парапет обабіч малої щогли.
— А навіщо, дядьку Герасіме? — спитав Мігу.
— Це позиційні ліхтарі.
Юнга так і став з роззявленим ротом.
— Бачиш, — почав пояснювати йому стерновий, — якщо вночі нам зустрінеться корабель, то по цих ліхтарях він знатиме, куди ми йдемо і як нас обминути. Одразу, коли починає сутеніти, кожен корабель повинен виставити червоний ліхтар по лівому борту, тобто ось тут, а зелений по правому, щоб їх добре було видно спереду. Розумієш?
— Не дуже, — зізнався хлопець.
— Дивись, — провадив далі Герасім, — скажімо, ти стоїш вночі у дозорі і раптом бачиш перед собою червоне світло. Що це означає?
— Звичайно, що це корабель!
— Так. І він іде на тебе носом?
ebooksa