— О, я й забув, — сказав він, хитрувато усміхаючись. — Я зустрів кіра Лівардіті. Він зичить тобі доброго здоров"я!
— Справді? — У Герасіма не здригнувся жоден м"яз, і він теж усміхнувся у відповідь. — Він не сердиться на мене, що я так наплутав з його пшеницею?
— Ніскілечки. Навіть дуже зрадів. Мабуть, збожеволів від злості.
Стернового почав виводити з себе добрий настрій цього купця.
— І ви щось занадто радий, пане! — пробубонів вія.
— А чому мені не радіти? Я відправив товар, позбувся клопоту…
— Ну, то зараз, коли ви віддали гроші й підписали папір, я вам дещо скажу. Але спершу сядьте, щоб часом не знепритомніти: якби ви не погодились на тисячу драхм, ми відвезли б ваші дошки і за двісті, пане! Ну то як, поменшало трохи радості?
На якусь мить купець пожовтів, потім почав сміятися і сміявся, аж зайшовся кашлем.
— Ну, а тепер, братику, сядь же й ти, бо і я скажу тобі слово: учора я одержав листа від кіра Ніколакі, він пише: «Кіре Леонідо, присилай дошки, бо дуже великий попит. Плачу тобі будь-скільки — сорок, п"ятдесят драхм за метр, бо інакше втратимо покупців і станемо посміховищем».
— Ну, гаразд, пане! — скрипнув зубами Герасім, ледве тамуючи лють. — Іншого разу я тобі це пригадаю.
Залишившись удвох із Антоном, Герасім дав собі волю:
— Ось бачте, пане! А ви кажете, я перекрив йому дихання!
— Та облиш його! Краще нам приготуватися до відплиття. Піду в контору, і за годину, думаю, можна буде піднімати вітрила.
При думці, що вони відпливатимуть, Мігу відчув, окрім неспокою, якусь безмежну радість. Колись він повернеться додому, до батька-матері, і буде для них не тягарем, а допомогою, бо прийде не з порожніми руками. Так він і написав у листі додому, якого відправив сьогодні.
— Ми справді зараз відчалюємо, дядьку Герасіме?
— Так, саме зараз, поки попутний вітер. А ти візьми зонд і зміряй, скільки води на дні трюму.
Мігу швидко виконав наказ, радий, що вони вирушають, радий, що йому довірили таку важливу справу.
— Води на три пальці, дядьку Герасіме!
— Це, вважай, нічого. Але, втім, навіщо вона нам? Берись за помпу й відкачуй її!
За півгодини, коли юнга, розчервонілий, облитий потом, відкачав воду з трюму, з контори повернувся Антон Лупан.
ebooksa