Хараламб стояв на пристані, як і раніше — шапка на потилиці, свита через плече, в зубах червона пеларгонія. Трохи вище почав швартуватися пасажирський пароплав я Галаца.
— Ну, брате, відв"яжи швартов! — гукнув йому Ієремія.
Хараламб нагнувся до кнехта й почав відв"язувати канат, не випускаючи квітки з зубів.
— Ну, не забудь же! — напучував його двоюрідний брат. — Прийдеш додому, перекажи моїм, хай не турбуються…
По трапу прибулого пароплава сходили пасажири. І враз Хараламб, глянувши на них, випустив квітку з зубів. Серед інших з пароплава сходив чоловік, високий і плечистий, як гайдук, з довгими конопляними вусами, з кілком під пахвою і такий похмурий, що аж острах пробирав від його вигляду. За ним ступав поліцай з пістолетом і ятаганом, кидаючи крижаний погляд довкола, як і всі поліцаї.
Хараламб зблід.
— Що з тобою? — спитав Ієремія.
— Водовоз! Тепер мені гаплик.
— Тікай!
Еге, легко сказати! А куди? У комиші, як дід Іфрім?
Хлопець швидко зиркнув туди-сюди і одним скоком опинився на палубі «Сперанци», майнув над палубою, втягнувши голову в плечі, і пірнув у люк…
Порт з пароплавами, які задимлювали небо, з вітрильниками, які розгойдували щогли серед диму, поволі даленів. За протокою було вже море, відкриваючи перед «Сперанцою» ворота Леванту.
Залишився далеко позаду й піщаний берег. Якийсь час він ще виднівся, потім вода почала підніматися, закриваючи спершу пісок, потім і комиші, тільки верби ще височіли, ніби росли в хвилях.
На палубі вщух гамір і запала тиша. Тріпотіли вітрила поміж білими хмаринами, обшивка корабля пошепки розповідала морю свою історію ще звідтоді, як була вона не корабельним, а звичайним деревом у лісі.
Герасім стояв біля стерна, капітан праворуч біля нього, решта всі поряд з ними, а форштевень у цей час прокладав їм шлях…
П"ятнадцятого липня 1881 року «Сперанца» вирушила в дорогу, піднявши вітрила…
ОСТАННЯ СИРЕНА
РОЗДІЛ VIII
ЗУПИНКА В СТАМБУЛІ
ebooksa