— Я ж темний у мисливстві. Куций урочисто підніс склянку:
— Зате тобі смакує ведмедина. А полювати я тебе навчу.
ПОХІД ДО СТРУМКА ІНДІЯНКИ
I
За два місяці Смок Беллю та Куций повернулися з полювання на лосів у Доусон і зупинилися в «Оленячому Розі». Полювалося їм вдало, м"ясо вони збули по два з половиною долари за фунт і мали тепер три тисячі доларів золотим піском та добрий запряг собак. Їм просто поталанило. Дарма що золотошукачі позаганяли всю дичину за сотню миль і далі в гори, — Кіт з Куцим, не пройшовши й півста миль, забили у вузькому яру чотирьох лосів.
Звідкіля взялися ті лосі — годі було й пояснити, бо того самого дня чотири зголоднілі індіянські родини повідали мисливцям, що ось уже три дні не мали аніякої здобичі в горах. Вимінявши за м"ясо собак, ледь живих з голоду, та підгодувавши тиждень, Смок та Куций запрягли їх і перевезли лосину на порожній доусонський ринок.
Тепер клопіт був, як обернути золотий пісок на харчі. Борошно та боби коштували півтора долара фунт, але їх ніхто не продавав. Лабети голоду стискали Доусон. Сотні людей з повними кишенями й порожніми шлунками мусили втікати з міста. Багато спустилося річкою ще до криго-ставу, а ще більше, взявши свої мізерні запаси, помандрували пішки шістсот миль кригою в Даю.
Смок зійшовся з Куцим у теплому шинку й одразу завважив, що той сяє з радощів.
— Кепсько жити без віскі та цукру, — випалив Куций замість привітання, оббираючи з вусів крижинки. — А мені пощастило дістати вісімнадцять фунтів цього самого цукру. І лиш по три долари за фунт. А в тебе що?
— Я також не байдикував, — гордо сповістив Смок. — Розжився на п"ятдесят фунтів борошна. Ще стільки пообіцяв продати мені один з Адамової річки.
— Чудово. Цього нам стане, поки скресне річка. А знаєш, Смоку, в нас непогані собаки. Скупник давав мені по дві сотні за кожного. Я сказав йому, хай не моститься. Вони в нас собаки дай боже, коли під"їли м"яса, але ж це м"ясо по два з половиною долари фунт! Ходімо, вип"ємо. Треба примочити ці вісімнадцять фунтів солодощів.
За кілька хвилин, відваживши золотий пісок за віскі, Куций раптом шарпнувся.
— А хай тобі, зовсім забув, що в мене ж зустріч з одним у «Тіволі»! Він продає припахлий бекон по півтора долара фунт. Ми зможемо годувати ним собак та й заощадити по долару в день. Бувай!
— Бувай! — кинув Смок. — Я також піду додому.
Та ледь вийшов Куций, як у подвійних дверях з"явився завинений у хутра чоловік. Угледівши Смока, він приязно всміхнувся, і Смок упізнав містера Брека, того самого, якому він провів човна через Квадратовий яр та пороги Білого Коня.
— Я почув, що ви в місті, — квапливо мовив Брек, коли вони потисли один одному руки, — і вже ось півгодини шукаю вас. Ходімо звідси, я хочу побалакати з вами.
Смок з жалем глянув на розжарену до червоного грубку.
— А тут не можна?
— Ні, ні, справа поважна. Ходімо надвір.
Виходячи з шинку, Смок скинув рукавицю, черкнув сірником і глянув на термометра, що висів за дверима. Мороз обпік йому руку, й він поспішивсь надягнути рукавицю. У небі веселкою вигравало північне сяйво, а по місту чулося тужливе виття тисяч собак.