— Повертайте стерно, Смоку! — наказав Спраг.
Кіт, що зроду ще нікого не вилаяв, тут аж сам себе здивував:
— А щоб вас дідько вхопив! Беріть весло й гребіть!
Бувають хвилини виснаження, коли людям не до умовностей цивілізації, і ось така мить настала й тут. Кожен дійшов межі. Спраг скинув рукавицю, витяг револьвера й націлився на стерника. Для Кіта це було нове відчуття. В нього ще ніхто поки що не стріляв. Та виявилося, що це аніскільки не страшно. Це була найзвичайнісінька у світі річ.
— Якщо ви не сховаєте револьвера, — сказав він, — то я одберу його й скручу вам в"язи.
— Якщо ви не повернете назад човна, я застрелю вас, — погрозився Спраг.
Тут настала черга Куцого. Він кинув рубати кригу ї звівся у Спрага над головою.
— Стріляйте! — замахнувшись сокирою, прорік він. — А я розпанахаю вам голову. Ну, починайте!
— Та це бунт! — устряв Стайн. — Ви наймалися, щоб виконувати наші накази.
Куций обернувся до нього.
— О, вам також перепаде, чвара поросяча! Ось лишень кінчу з вашим колегою.
— Спрагу, — промовив Кіт. — Даю вам тридцять секунд, щоб заховати зброю і взятися до весла.
Спраг хвильку повагався, а тоді пирхнув істерично, сховав револьвера й наліг на весло.
Ще дві години, дюйм за дюймом, пробивалися вони вздовж запінених скель, аж Кіт почав уже потерпати, чи не задурно поривається він уперед. Та тільки-но він уже ладен був повернути стерно, як показалася вузька протока, завширшки футів у двадцять, що вела в тиху, захищену від вітру сагу. Це була свого роду гавань, де приставали й попередні човни. Мандрівці пристали до пологого берега, і, доки знесилені господарі відсапувалися в човні, Кіт з Куцим розп"яли намета, розклали багаття й заходилися куховарити.
— Що значить чвара поросяча? — поцікавився Кіт.
— Хай мені грець, коли я знаю! — відповів Куций, — Та все одно — це до нього пристає.
Надвечір буря вщухла, стало погідніше, але постуденіло^ Кухлик кави, поставлений збоку, щоб вичах, за хвилину-другу обмерзав шаром криги. О восьмій вечора, коли, закутавшись в укривала, Спраг і Стайн уже спали, Кіт сходив поглянути на човна.
— Мороз потискує, — сповістив він Куцому. — Все плесо взялося кригою.
— То що ж нам робити?
— Тільки одне. Озеро, певна річ, раніше замерзне, а річка ще триматиметься скількись днів, бо там прудка течія. Нам не можна лишатися на Ле-Баржі навіть до завтра, бо застрянемо на цілу зиму.