— Я забороняю вам! — владно сказав Спраг. — Смоку, ще один крок, і я звільню вас!
— А я вас, Куций, — докинув Стайн.
— Таж ви загинете без нас, хай йому біс! — огризнувся Куций. — Як ви дотягнете в Доусоп свого клятущого човна? Хто вам подаватиме каву в постіль та зрізатиме нігті? Ходімо, Смоку. Вони побояться нас вигнати. Та й у нас умова. Якщо ці трутні вчинять нам таку капость, муситимуть цілу зиму прохарчувати нас.
Тільки-но вони сіли в Бреків човен і відштовхнулися від берега, як хвилі почали перехлюпувати через облавок., Проте це були тільки квіточки, ягідки чекали їх далі. Вхопивши свою неодмінну жуйку, Куций лукаво зиркнув на товариша, й Кітове серце затопила враз щира приязнь до. цієї людини, що не вміла плавати, але вміла дивитись у вічі смерті.
Пороги зустріли їх зливою бризок. Уже зовсім споночіло, й Кіт ледве розрізнив Гриву та звивисту течію, що вирувала крізь неї. Йому неабияк раділося, що він утрапив саме на середину Гриви. Та одразу ж човна загойдало вгору-вниз і почало заливати, аж Кіт мусив щосили налягати на кермо. Тепер він мав лише одне бажання: щоб дядько побачив його в цю мить. Промоклі до рубця, захекані, вони вихопилися трохи нижче порогів; води було мало не до облавка, легші клунки плавали в човні. Куций обережна кілька разів наліг на весла, поки човна знову підхопило, течією, і нарешті він лагідно черкнув дно біля берега. Місіс Брек усе те бачила з кручі, її благання було почуте, і сльоза за сльозою котилися в неї по виду.
— Тепер ви просто мусите взяти гроші! — кинувся Брек до Кіта з Куцим.
Куций так рвучко підхопився, аж човен накренивсь і зачерпнув води, а сам він брьохнувся у воду.
— До біса гроші! — гукнув він. — Несіть сюди віскі! Тепер, як усе позаду, в мене клякнуть ноги, а я не хочу застудитися.
V
Уранці, як завжди, вони рушили майже останні. Навіть Брек, що не вмів правити човном і мав за помічників тільки дружину та хлопчака, навантажив перед ранком свої пожитки й відплив удосвіта. Лише Спраг і Стайн не квапилися. Ніби їм було й невтямки, що ось-ось можуть ударити морози. Вони тинялися без діла, прискіпувалися до служників і тільки заважали їм готуватися.
— Я втрачаю повагу до бога, що створив таких виродків у людській подобі! — блюзнив Куций.
— Зате в тобі він не схибив, — осміхнувся до приятеля Кіт. — І що ближче я придивляюся до тебе, то більше поважаю творця.
— Невже й справді бог не дурно зі мною возився? — зніяковіло допитувався Куций.
Далі їхній шлях пролягав через озеро Ле-Барж. Там не було сильної течії, і якщо стихав ходовий вітер, сорок миль треба було проходити на веслах. Як на те, пора ходового вітру вже минула, — навпаки, їм тепер дув назустріч крижаний північак, що здіймав на озері бурхливі хвилі, і веслувати було майже неможливо. А тут ще пішов сніг; вода на веслах бралася кригою, і доводилося раз у раз зчищати її сокирою. Примушені взятися за весла, Спраг і Стайн видимо огиналися від роботи. Кіт уже знав, як то надягається на весла, і добре бачив, що їхні господарі тільки черкали веслами воду.
Десь за три години Спраг відкинув своє весло й наказав повертатися назад до гирла річки. Стайн підтримав його, і тяжко відвойовані кілька миль пропали. Марними спробами закінчилися і другий та третій день. Тим часом у гирлі зібралася ціла флотилія, щось понад двісті човнів. Щодня їх прибувало від Білого Коня по сорок-п"ятдесят, а дістатися північно-західного берега й не повернутись назад пощастило лише двом-трьом з них. Вода вздовж берегів замерзала на очах. Не сьогодні-завтра мороз міг скувати все озеро.
— Ми проскочили б, якби у них душа не з лопуцька, — сказав Кіт Куцому, коли вони ввечері третього дня сушили біля вогню мокасини. — Хоча б і сьогодні, якби вони не. дали драла. Понатужилися б ще годину-дві й дісталися б західного берега. Вони безпорадні, як діти.
— А певно, — погодився Куций. Він підсунув свого мокасина ближче до вогню й на хвильку замислився. — Слухай-но, Смоку, до Доусона ще сотні миль. Щоб нам тут не замерзати цілу зиму, треба щось робити.
Кіт мовчки глянув на нього.
— Навіщо ми тільки злигалися з ними! — провадив далі Куций. — Кажу-бо, вони здатні лише тринькати гроші та коверзувати, а як до діла — чисті тобі діти. Таж нам ніколи не бачити Доусона, якщо будемо їх слухати.
Вони перезирнулися.