— Що це означає? — запитав він.
— Не розумієте? То я поясню вам. Це Норвезький струмок, а струмок Індіянки — далі на південь.
Смок аж сторопів з несподіванки.
— І ви зробили це навмисне? — вразився Куций.
— А так, щоб старожитці виграли час.
Вона зайшлася дзвінким сміхом. Смок із Куцим перезпр-нулися і зрештою собі теж зареготали.
— Ох, і перепало б вам березової каші, якби в цьому краї було більше жінок! — жартома запевнив її Куций.
— І ваш батько не звихнув ногу, а лиш перечекав, доки ми щезли з його очей, так?
Джой кивнула.
— А ви були йому прикриттям?
Вона знову кивнула, і Смок знову засміявся — тепер це вже був сміх людини, яка щиро визнала себе переможеною.
— І ви не маєте на мене серця? — якось прикро спитала дівчина. — І не налупцюєте мене?
Замість відповіді Куций докинув:
— Ну що ж, мабуть, повертаймо голоблі, бо ноги мені починають мерзнути від стоячки.
Смок похитав головою.
— Тоді ми втратимо чотири години. Ми здолали миль вісім угору по Норвезькому струмку, я струмок цей, здається, робить великий вигин на південь. Якщо пройти ще трохи цим вигином та перехопитися через вододіл, то ми; певне, спустимося до струмка Індіянки десь вище Знахідки. — Смок обернувся до Джой. — Так буде краще. А ви з нами? Я обіцяв вашому батькові заопікуватися вами.
— Я… — завагалася вона. — Я піду з вами, якщо ви не заперечуєте. — Джой скинула очима на Смока, і лице її вже не було зухвальне й насмішкувате. — Як на правду, містере Смоку, то я мало не жалкую за свій вчинок. Та хтось же мусив захистити старожитців!
— Я схиляюся до думки, що гонитва за золотом це таке собі спортивне змагання.
— А я — до думки, що ви обидва — справжні спортсмени, — промовила дівчина й додала зітхнувши: — Такий жаль, що ви не старожитці!
Години дві вони йшли далі річищем Норвезького струмка, а тоді звернули на вузьку звивисту притоку, що допливала з півдня. Опівдні вони вже бралися на самий перевал. Позаду все так само тяглася за ними довга низка золотошукачів. Подекуди тоненько курився дим — десятки потомлених людей уже отаборилися.