— Смоку, сходи повтикай наріжні паколи, — сказав Куций. — Оце я рубав криги на каву і загледів рінь на дні. І мені кортить натопити води та промити хоч миску на щастя.
Смок узяв сокиру й пішов до займанок. Почавши від осереднього пакола двадцять сьомої ділянки, він побрався поперек вузенького видолинку на кряж. Ступав він розмірено і майже машинально — все-бо йому не давали спокою згадки про минулий вечір. Він почувався так, ніби здобув владу не лише над звабливими обрисами й твердими м"язами тих ніг, що їх він розтирав учора, а й над усією цією жінкою. Це п"янке відчуття власності-пойняло його геть усього. Йому начеб лишилося тільки підійти до цієї Джой Гастел, узяти за руку і повести за собою.
Та раптом він зробив таке відкриття, що примусило його забути про владу над білими жіночими ніжками. Забити наріжного пакола не можна було, бо замість опинитись край долини, Смок вийшов на якийсь інший струмок. Примітивши собі всохлу вербу та високу ялину, він повернувся до струмка, де стояли осереди паколи, тоді обійшов річищем широкий колінкуватий заворот і переконався, що обидва потоки це, власне, той самий струмок. Двічі Смок перейшов видолинок упоперек — спершу від нижнього пакола двадцять сьомої ділянки, а потім від верхнього пакола двадцять восьмої і переконався, що
Смок повернувся до їхнього маленького табору. Куций саме закінчував промивати пісок.
— Поталанило! — бадьоро скрикнув він, простягаючи миску. — Глянь, скільки золота! Тут доларів на двісті. Струмок багатющий від верху до низу! Я вже ж на цьому знаюся, хоч я ще зроду не бачив такого скарбу.
Смок байдужно глипнув на те золото, налив собі в кухлик кави й сів. Джой одразу відчула щось і збентежено глянула на юнака. Куций, одначе, образився, що приятель не захоплюється його відкриттям.
— Чого ти як сич надувся? — запитав він. — Ми здобули ціле багатство, а ти й вусом не моргнеш.
Перш ніж відповісти, Смок відсьорбнув кави.
— Куций, а чому наші займанки скидаються на Панамський канал?
— Я щось не збагну.
— Ну так, що східний вхід до Панамського каналу західніше від його західного входу. Оце таке.
. — Не розумію твого жарту. Розтлумач мені.
— Та просто, ти зайняв обидві ділянки на великому коліні.
Куций поклав миску на сніг і випростався.
— Та ну?
— Верхній пакіл двадцять восьмої на десять футів нижче за нижній пакіл двадцять сьомої. Второпав?
— Ти хочеш сказати, що ми нічого не дістали?
— Навіть гірше: дістали на десять футів менше, ніж нічого.
Куций прожогом майнув до струмка. За п"ять хвилин він повернувся. На запитальний погляд Джой він лише мовчки кивнув. Тоді сів на звалене дерево збоку й утупив очі у сніг перед себе.
— Можемо й повертатися в Доусон, — промовив Смок, згортаючи коци.