— Та невже в тебе не буває ніколи такої сверблячки, коли, здається, досить лише поставити карту, як одразу й виграєш?
Смок засміявся.
— Надто багато шансів проти мене. Але от зараз я поставлю долара на карту, й побачимо, чи перепаде бодай на чарку.
Він уже рушив до столу, коли Куций перепинив його за руку..
— Зачекай-но. Я певний, що сьогодні тобі поталанить. Постав ліпше цього долара на рулетку.
Вони обидва підійшли до столу з рулеткою біля буфету.
— Тільки зажди, поки я дам знак, — порадив Куций.
— На якого номера? — запитав Смок.
— Сам вибирай. Але не починай без мене.
— Хіба, ти гадаєш, у мене рівні шанси саме за цим столом? — сказав Смок.
— У тебе вони такі самі, як і в будь-кого.
— Але їх менше, ніж у банківника.
— Стеж лишень за грою, — керував Куций. — А тепер став!
Круп"є саме запустив кульку з слонової кістки по гладенькому обідку колеса. Смок, що сидів у кінці столу трохи нижче, через плече іншого гравця кинув навмання свого долара. Монета покотилася по зеленому сукні й зупинилася проти номера 34.
Кулька також спинилася, і круп"є оголосив: «Виграв тридцять четвертий». Він згріб зі столу гроші, й поруч Смокової монети виріс стос із тридцяти п"яти доларів. Смок забрав гроші, а Куций поплескав його по плечі.
— Оце й є талан, Смоку! Як я відчув його, не збагну. Я просто знав, що ти виграєш. Якби твій долар упав на який інший номер, ти все одно б виграв. Ото коли вже талан завітає до тебе, то ти не можеш не виграти.
— А якби випав подвійний нуль? — спитав Смок, коли вони простували до буфету.
— Тоді й твій долар спинився б навпроти подвійного нуля, — запевнив Куций. — Аякже. Талан є талан. Ось вернімося до столу. Мені сьогодні щастить: я дав тобі виграти, а тепер хочу й сам.
— У тебе є якась система? — зацікавився Смок десь по десятій хвилині, коли його приятель програв уже сотню доларів.
Той сердито крутнув головою, розкладаючи марки на 3, 11 та 17, а дріб"язок витрушуючи «на зелене».