Передовик послухався, і запряг стомлено наліг на посторонки, загрузаючи в пухкому снігу.
— Стій! — загорлав раптом Куций. — Доведеться пробивати стежку.
Смок витяг з санок плетені лижви, прив"язав їх до мокасинів і рушив уперед, утоптуючи сніг.
Це була тяжка робота. І собаки й люди багато днів живилися надголодь, і сили їхні вичерпувалися. Річище струмка, куди вони звернули, досить круто спадало до річки, і їм доводилося весь час братися вгору. Високі скелясті береги незабаром звузилися, і подорожні опинилися на дні тісної ущелини. Тривалий присмерк залишився поза кам"яними мурами, і в ущелині було майже поночі.
— Чиста тобі пастка, — озвався Куций. — Ну й місцинка! Наче нора. Таки халепи напитаємо.
Смок не відповів. З півгодини вони йшли мовчки, а потім Куций озвався знову.
— Ох, прочуває моє серце, — пробурмотів він. — Добре прочуває, і коли хоч знати, я скажу тобі, що саме.
— Кажи, — відмовив Смок.
— Віщує воно мені, що ми блукатимем у цьому пеклі хто зна як довго. І що чигає на нас халепа. І через неї ми застрянемо тут до нового пришестя, а то й довше.
— А про харчі воно тобі нічого не віщує? — абияк поцікавився Смок. — Бо до нового пришестя нам харчів не стане.
— Ні. Про харчі ані слова. Видно, з харчами викрутимося. Але я тобі ось що скажу, Смоку. Я ладен з"їсти будь-якого нашого собаку, крім Жвавого; На нього в мене рука не зніметься. Його я просто не зміг би зжерти.
— Та не хнюпся вже, — насмішкувато мовив Смок. — Моє прочуття щось інше мені каже. Що собак нам їсти не доведеться і що ми тут погладшаємо. Лиш не знати, на чому — на лосятині, оленині чи смажених перепілках.
Куций лише сердито пирхнув у відповідь, і з чверть години вони простували далі мовчки.
— А ось і початок отієї твоєї халепи, — сказав Смок, зупинившись і придивляючись до чогось, що лежало обіч стежки.
Куций відпустив жердину, підійшов до нього і теж втупився поглядом у людське тіло на снігу.
— Помер не з голоду, — сказав Смок.
— А глянь, які губи, — сказав Куций.
— Закацубнув на колоду, — сказав Смок. Він спробував піднести руку мертвяка, але разом з нею піднеслося зі снігу все тіло.
— Гепни його на землю, то в друзки розіб"ється, — зауважив Куций.
Наскрізь промерзлий труп лежав на боку. Його ще не припорошило снігом, — отже, лежав він тут недовго.