— А-а! — махнула недбало рукою хазяйка. — Ведмідь! Звідки знати йому тонкощі душі людської?..
— А ви бачите нашу душу?
— Так. Вона у ваших очах, щирих і добрих, хоч як не напускаєте на себе гримасу зла. Ви добрі, а значить — не німці, не оті бандити-власовці й айзсарги… Що вам потрібно? Хліба? М"яса?
— Ні. Нам потрібно знати, які частини зараз проходять через Карве, Кранці, Апе до Пскова і до Риги. Німецький мурашник розворушений, — сказав тихим голосом Кудрявий. — Підіть самі, пошліть доньку продавати німцям молоко.
— Або щось міняти на мило, на сірники, — додав я.
— Вірите своєму Мельдеру, пошліть його. Нехай поїде в місто, — просив Кудрявий.
— Коня німці забрали.
— Нехай пішки… Нам треба знати про Цесіс.
— А що, руські зупинилися за Псковом?
— Зупинилися тимчасово… Нам треба побільше відомостей про війська фашистів, — сказав Кудрявий. — Цим ви допоможете Червоній Армії на фронті, прискорите прихід наших. А ми вас не забудемо!
— Я все зрозуміла, товариші чекісти.
— Ми не чекісти. Ми звичайні розвідники.
— Звичайні? А літаки вже котрий раз літали до вас, скидаючи щось на парашутах. Звичайні? Без таких, мабуть, не обійтися вашим там, на фронті… — відповіла господиня.
Ми перезирнулися. Все знають. Та і як не знати, коли ми Э цих краях не день, не тиждень, а вже чотири місяці. Знають про нас ці Мельдери, як, мабуть, й інші хуторяни, як і та молодиця, що відрахувала з останніх сірників «фюнф», ще й посміхнулася, мов змовниця. І це коли поруч комендатура, стани місцевих фашистів-айзсаргів, коли у кількох кілометрах зализував рани бандит Кротов.
— Що скажете про лісника? — спитав Кудрявий.
— Його треба боятися. Але боїться і він, що прийдуть руські і треба відповідати, якщо напакостить вам, — пояснила господиня. — Я до німців носитиму молоко. Та як передати про побачене, узнане?
— Ви проведете нас до лісу. Там під якимось деревом кластимете у банку папірці, — сказав Кудрявий.
— Мудрої — всміхнулася господиня і обняла мене за плече. — А мама твоя де?..
— На Україні.
— Знаємо, що є такий край. Деякі наші латиші воювали у громадянську, — зітхнула вона.