Галка

Дівчата якось розгубилися, побачивши, як зник у кишені олівець. Знали б вони, як він потрібен мені. Скільки вантажу не скидали, а олівців — жодного разу. Залишився лише огризок. Як же без олівця писати радіограми та й оці нотатки?

Кудрявий це одразу збагнув і сказав:

— Мій друг узяв, на згадку…

— Так! — підхопив я. — На згадку про сьогоднішній день.

Дівчата проспівали «Катюшу».

— Ви з неба? — запитала Ада в Кудрявого, не випускаючи своєї руки. — Чекіст?

— Ми «янголи», Адо! — відповів: Кудрявий.

— Страшно? — запитала вона, дивлячись очима, повними захоплення, цікавості й гордості, що зустрілася тут, на рідному хуторі, в час німецької окупації з хлопцями, котрі опустилися з неба.

— Не дуже страшно! — похизувався Кудрявий, уникаючи мого погляду.

«Нехай позадається!» — подумав я.

Зайшла схвильована господиня і прошепотіла:

— Два солдати у дворі. Грайте у карти, співайте…

Я здригнувся: «А ми ще турбувалися про відомості від німецьких солдатів, просили хазяйку продавати німцям молоко. Самі пожалували, голубчики!» Зиркнув на Кудрявого. Той удавав з себе спокійного і кивнув головою.

Двері відчинилися, й на порозі з"явилася самовдоволена солдатська пика з усмішкою до вух. В ту ж мить я обняв Аду і чмокнув у щоку. Солдат заплескав у долоні й вигукнув:

— Браво! Браво!

Кудрявий налив йому чарку, а Рита подала хліб і шматок шинки, сказавши по-німецькому:

— Мій день народження…

— О! Медхен! — підняв келих солдат. — Віфіль?..

— Цвайундфюнфціх.

— О! — видудлив до дна солдат горілку і став закушувати, плямкаючи, немов порося.