Галка

Кудрявий і я підвелися з-за столу і подали дівчатам руки.

— Нам пора.

— Заходьте ще… — всміхнулася Ада.

— Зайдемо, коли вже не буде тут німців…

У сінях нас уже чекав Мельдер, виструнчившись на кривих, немов великий рогач, ногах.

Кудрявий обняв Мельдера і його дружину. Я помітив, що старий косо зиркнув на руку Кудрявого, що лягла на плече його дружини.

— Ось що, браття-кролики латиші! Фронт поки що за сто кілометрі». Німці почнуть забирати у вас худобу й самих гнати на захід, до Риги, в Курземе. Перекажіть усім своїм людям, щоб спровадили корів, овець у ліс, щоб і самі йшли в ліс сім"ями. Там» і чекайте приходу Червоної Армії. Всім, всім своїм людям! — наголосив Кудрявий. — Інакше фашисти заберусь у вас усе, а самих постріляють або погонять у Німеччину, як це вони учинили з людьми на Псковщині. Зрозуміло? — зупини» Кудрявий погляд на хазяїнові. — Сапрут?

— Сапрут, — відповів той.

— Палдес… Спасибі за все! Свейкі!

Обходячи хутори, на яких стояли німецькі солдати, ми наткнулися ще на одного солдата, озброєного карабіном. Він одразу підняв руки:

— Не вбивайте! Я — не німець. Я — латиш. Утік з фронту. Я з 19-ї дивізії. Прийшов додому, а тут німці. Мене погнали в дивізію силоміць. Не вбивайте! — благальні мовив, поклавши собі руки на груди, немов молився. — Я — Арвід, з цього хутора. У мене стара мати і більше нікого. Клянуся її життям: я — не фашист! Не вбивайте.

— От зарядив! Ніхто тебе не вбиває! — сказав Кудрявий, задумливо прикусивши губу.

— Візьміть із собою. Я не зраджу! Клянуся.

— І де ти взявся на нашу голову! — поскаржився Кудрявий, зиркнувши на мене: — Як?

Що тут відповісти? Нам дуже важко без людини, яка знала латиську мову. Ми — як оті німці. Рятувало нас те, що більшість людей ненавидить фашистів і жде Червоної Армії. Але скільки ще таких, як лісник Кангар, що живуть мов між двома жорнами і служать фашистам і бояться розплати, як Мамонько-Кротов, як одверті місцеві фашисти, руки яких у крові своїх же земляків, надіються на втечу у Швецію чи й ще куди в разі приходу Червоної Армії. Оці — наші переконані вороги.

Кудрявий усе ще вивчав поглядом полоненого і нарешті сказав:

— Візьмемо!

— І я — за це!

— Клянуся — не зраджу!.. — повторював своє. — Нас погнали силою.

29 липня