Покаяння
Україно моя, рідна мати моя!
Ти вигодувала моїх батьків, породила мене, виховала, виростила, щоб став я твоїм громадянином, щоб служив тобі вірно, чесно, віддано, безкорисливо, щоб присвятив тобі все, що маю найдорожче — своє життя — і поклав його на вівтар заради тебе.
Але, нене моя! Україно! Чи гідний я піднести очі свої на Твій образ, на Твою красу, що зі смутку вбралася в терновий вінок, з якого спадають краплини крові кращих дітей твоїх?!
Чи можу я дивитися на ту сумну красу твою в терновому вінку? Ти йдеш в ореолі визвольних прапорів під гаслом: «Здобудеш Українську Самостійну Соборну Державу або згинеш в боротьбі за неї!»
Від ореолу Твоєї слави розходиться проміння на всі покоління, що були й залишилися на сторінках історії. За Тебе борються нинішні й боротимуться прийдешні Твої діти!
Як сумно усміхатися до свого скривдженого, засмученого, зганьбленого, заплаканого народу, але народу-героя! Як майорить у височині синьо-жовтий стяг бойовий, як сонячно сяє тризуб золотий!
Тільки я плачу, плачу гірко, безутішно. Я, Твій блудний син, я — каїн, я — іуда, я — зрадник свого народу. Я пішов на услугу до наїзника, який кривдить Тебе, який катує Тебе.
Але прозрів і зрозумів провину свою і, падаючи навколішки перед Тобою, благословенною Державою, Україно, і перед усім українським народом, перед усіма мучениками, перед усіма, кого скривдив я, заподіяв зло свідомо і несвідомо, перед месниками Твоїми — українськими повстанцями і службою безпеки, і перед батьками моїми і дружиною моєю, і маленькими дітками, благаю: простіть мене, священика Олексія Васильовича Гловацького, підлого зрадника і співпрацівника з наїзником. Схиляючи голову свою перед Св. Хрестом, Євангелієм, Тризубом, синьо-жовтим прапором і мечем, прошу — простіть мене!
Простіть мене — підлого зрадника, іуду, каїна! Піднімаючи руки до Неба, до Господа мого, небесного творця Ісуса Хреста, клянусь, що від цієї хвилини, коли розкрив усю свою душу і серце своє перед представниками українського народу, нічого не буду робити без Твоєї волі і волі її — України. Прирікаю: словом і ділом вірно служити справі Української Самостійної Соборної Держави, працювати на Її користь, і якщо Господь дасть мені жити, учитиму обох моїх синів бути відданими і чесними синами України, щоб не були такими, як я, а гордими її захисниками.
А як відступлю я від слів своїх, хай покарає мене рука Твоя,
бозаслужив кари, як негідний син Твій, і хай мені буде вічна ганьба!
17.08.1947 р. Священик Олексій Васильович Гловацький
Прочитане «покаяння» підтвердило те, про що Зорій уже й так здогадався: письменник Сашко Тесля морально зламався, усвідомивши свою справжню роль, яку він відігравав останніми роками. Можливо — в останні роки свого життя.
Богдан Данилович перевернув аркуш. На звороті «покаяння» грішного священика з минулого написано покаяння сучасного грішника:
«Ніно, ластівко моя, соловейко мій любий! Прости мене! Я надто сильно тебе люблю, щоб оскверняти собою світ, у якому живеш ти — свята моя, дорога людино!
Р.S. Папку з рукописом роману віддай полковникові СБУ Зорію Богданові Даниловичу».
Глава сьома
«Ну що, здавалося б, слова»
Т. Г. Шевченко
ebooksa