— Я не читав, — швидко відповів Дранко й втупив очі в підлогу.
— Ти не почув запитання? — рявкнув капітан. — Хто ще, крім тебе, читав листівку?
— Червоноармієць Хижняк. Василь Хижняк, — швидко додав Дранко.
— А вам, часом, не приходилося чути, що подібні речі читати й розповсюджувати категорично заборонено?
— Товаришу капітане! Коли я підійшов до Хижняка, щоб змінити його на посту, то листівка була вже в його руках. Він сказав, що тільки-но зняв її з паркана. Ми ж навіть не знали — що то. А коли почали читати й зрозуміли, що то ворожа агітка, то далі читали з ненавистю… — Дранко прикусив язика, бо зрозумів, що ліпить нісенітницю.
— Досить, — прикрикнув Гниря. — Скажи мені краще, хто з вас дописав у кінці листівки олівцем слово «крук»? Тільки не говори мені, що те слово там було написано не вами.
— Товаришу капітане! Чесне комсомольське: коли ми читали, на аркуші той напис олівцем уже був. Ми ще довго не могли його розібрати, тому що погане світло заважало відразу прочитати.
— Гаразд, не трусися! — сказав дещо м’якше Гниря. — А що сказав Хижняк після того, як ви прочитали ворожу листівку?
— Він запропонував віднести її куди належить. Тобто — він хотів це зробити сам. Але я, пам’ятаючи ваші інструкції, вирішив, що буде надійніше, якщо саме я віддам цю листівку вам.
— Ну, будемо вважати, що так усе й було, — уже зовсім спокійно сказав Гниря. — А тепер слухай уважно й запам’ятовуй. Нікому про листівку не говорити. Хижняку скажеш, що порвав її і викинув. Він, наскільки я знаю, хлопець боязкуватий і шуміти не буде. Ну, а про те, що ви прочитали, взагалі забудьте. То є ворожа пропаганда. Бандити вже на останньому виздиху. їх у лісах залишилися одиниці. Скоро ми покінчимо з цією заразою, й життя у цьому краї почнеться мирне і спокійне. А ми… — капітан підвівся, — а ми найближчим часом зможемо нарешті поїхати додому.
— Вибачте за відвертість, товаришу капітане, — Дранко теж підвівся, — так хочеться звідси дременути. На війні було легше. Там ворог перед тобою… І ворог відомий і ненависний. А тут… А тут не так усе просто…
— Припинити! — шикнув Гниря. — А то замість дому потрапиш знаєш куди?! Ще раз почую — згною! Зрозумів?
— Так точно, товаришу капітане!
— Пішов…
Дранко прожогом вискочив з кабінету. Гниря ще кілька хвилин стояв, дивлячись на двері, за якими зник солдат. Потім підійшов до столу, сів на оббитий дерматином старий стілець, відчинив металеву шафу, в якій зберігалися різні речові докази, папери, плакати тощо, вийняв засмальцьовану сіру папку й дістав з неї аркуш цигаркового паперу з надрукованим дрібним-дрібним шрифтом текстом, поклав його поряд з листівкою, яку приніс солдат Дранко. Гниря знав зміст цього аркуша майже напам’ять, але зараз він ще раз прочитав його майже по слову. І цей текст стугонів у голові капітана МГБ кожною літерою, кожною комою, кожною крапкою, кожним знаком оклику, лягав тяжким каменем на його загартовану в боях з ворогом душу, яку, здавалося б, на цьому світі вже здивувати чим-небудь важко.
Воля народам!
Воля людині!
До бійців і командирів спецвійськ мвд, призначених для боротьби з українським революційним рухом
Бійці і командири спецвійськ мвд!
На Ваших очах ось уже четвертий рік проходить на Україні завзята протибольшевицька боротьба. Борються проти большевицької влади відділи Української Повстанчої Армії (УПА), революційне підпілля Організації Українських Націоналістів (ОУН), весь український народ. Від 1944 року і до сьогодні пролилося на Україні, головно Західній, море крові, загинули тисячі й тисячі людей. Вам часто доводилося зустрічатися з українськими повстанцями і революціонерами віч-на-віч в бою.
Чи не задавали Ви собі питання, стріляючи в українських повстанців, що це за люди? Чому вони пішли в ліс, в підпілля, в ім’я чого вони йдуть на таку героїчну боротьбу, в ім’я чого вони, часто з піснею на вустах, вмирають? Таке питання повинна ставити собі кожна думаюча людина.
Большевицька пропаганда Вам бреше, що українські повстанці — це, нібито, гітлерівські вислужники, українсько-німецькі націоналісти, куркулі або просто бандити.
Все це найпідліша в світі брехня.
В УПА, в ОУН борються українські селяни, робітники, інтелігенція — борються представники всіх суспільних класів і прошарків українського народу. Боротьба УПА, ОУН — це суто політична боротьба. Ці організації, а з ними увесь український народ борються за повне політичне, економічне і культурне визволення українського народу, за побудову української держави. Не такої, як УССР, яка є лише безправною губернією сталінської імперії, а держави фактично цілком самостійної. ОУН, УПА з німцями ніколи не співпрацювали. Від самого початку німецької окупації і аж до її кінця проти німців активно боролися. Про це Вам скаже кожна найменша дитина, кожний дідусь не лише в західних, а й у східних областях України. Основне гасло боротьби українського революційного руху — «Воля народам і людині». ОУН, УПА борються за побудову системи вільних національних держав усіх народів СССР, усіх народів світу, за побудову в українській державі справді безкласового суспільства, за справжню демократію, за якнайтіснішу співпрацю всіх справді вільних і незалежних народів.
ebooksa