— Та ні, до землі ще рано. Ось збудеться твоя заповітна мрія, переможеш ти всіх супостатів, що при булавах, і той, кого ти приведеш на своєму багнеті до вершини влади, обов’язково віддячить тобі генеральськими погонами, — сказавши це, Симко потихеньку позадкував і став спиною до вікна. — Богдане, і не думай — буду кричати.
Зорій, зробивши серйозне обличчя, повільно почав наступати на друга.
— Що ти там лепетав про мій багнет, на якому я приведу когось до влади? Що за розмови?
Та то я пожартував, — Симко удав, що тремтить, лівою рукою затуливши обличчя, а правою прикривши пах.
— Зізнавайся, з чийого голосу глаголиш, сину мій, — Зорій впритул наблизився до Петра.
Чесно, ляпнув лиш слова для, — кривлявся далі Симко.
І раптом опустив ліву руку і, дивлячись Зорію в очі, серйозно сказав: — Ех, пане полковнику. Невже ти думаєш, що я сліпий і для того, щоб у цьому житті хоч щось розуміти, мені потрібна чиясь підказка? Я ж тебе знаю майже три десятки років. Хіба-таки в час, коли Україна гине, ти сидітимеш і чекатимеш, поки хтось «даст нам избавленье»? Та найпростіша логіка підказує, що єдиний шлях бомбонути по всій злочинній камарильї — прийти до влади або привести туди своїх людей. Бажано б мирним шляхом, без бунтів і революцій.
— Ти знаєш, мені ніколи про таке думати, — суворо сказав Зорій, відійшовши від Петра і ставши перед столом, на якому лежали речі з пакета. — Мені треба шукати письменника Теслю.
— От-от, письменник — з тієї самої опери. Щось не дуже ладиться в тебе, мій друже. А знаєш, чому? Бо ти намагаєшся все зробити сам і довіряєш лише самому собі. А так не вийде. Так не буває. Один у полі, як то кажуть, не воїн.
— Слухай, — Зорій теж став серйозним, — це ж якщо в твою ментівську голову прийшла така «хвігня», то так подумати можуть і люди більш розумні, ніж якийсь начальник відділу карного розшуку, га?
— Ну от, бачиш, усе стало на свої місця: біла кадебістська кістка почала ображати чесного й порядного служителя порядку. Давай, Богданчику, давай.
— Усе, досить, — Зорій склав одяг у пакет і подав Симку, — поки що забери й нікуди не здавай. Слідкуй щодня за оперативними зведеннями, звертай увагу на утоплеників.
— Ага, дякую за цінні вказівки. Без твоєї кадебістської підказки ми не знали б, що й робити, — закопилив губу Симко. — Ти краще скажи, чи не міг твій письменник імітувати суїцид? Люди творчі, так би мовити, схильні…
— Ні, Сашко не міг, — різко кинув Зорій. — То була… то є така людина… — він запнувся. — 3 такими речами Сашко бавитися не стане, — вже твердо закінчив Богдан Данилович.
— Гаразд, не сердься. Ходім уже, нас чекає гарна вечеря. Надіюся, в ресторан ми такий настрій, як у нас зараз, не візьмемо?
— А який у нас настрій? — Зорій підморгнув. — Настрій у нас, як завжди, бойовий.
ebooksa