Але система, що склалася протягом багатьох десятиліть, працювала більш-менш ефективно, тому, хоч труднощі існували завжди (як і саме ЦРУ, без якого жодна людина не лише в Америці, а й у світі не уявляла собі існування усталеного світопорядку), вони не мали якогось істотного впливу на підвалини цього розвідувального монстра. Факти продажності й зради співробітників Ленґлі, які раз у раз шокують заокеанського обивателя, не кидають надто густої тіні на авторитет ЦРУ як організації, що входить до системи національної безпеки Сполучених Штатів Америки.
Майкл Давніс чекає повідомлення з Києва від свого агента «Чичеріна», якого завербував, коли той навчався в одному з університетів США. Майкл Давніс згадує, як багато років тому симпатичний хлопчина з України дуже активно проводив час в Америці. Швиденько розтринькав гроші, що їх дали батьки на навчання, а оточенню хотів здаватися крутим і забезпеченим. Після однієї з чергових пиятик хлопець потрапив до поліцейської дільниці, про що Майклові повідомили його люди. Інтелігентний приємний чоловік витягнув студента з поліції й пообіцяв не повідомляти про інцидент ні в університет, ні в посольство України. Через певний час, зрозумівши, що трапилося й що на нього чекає, студент-українець спробував викрутитися, але йому показали із сотню фотографій, на яких він зафіксований у цікавих інтимних позах з голими дівчатами й навіть із хлопцями, і студент, як каже нинішня молодь, «здувся». Далі — справа техніки. Додому в Україну він повернувся з псевдонімом «Чичерін».
Саме від нього чекав повідомлення Майкл Давніс. «Чичерін» мав поінформувати, як справи з просуванням на високу державну посаду американського протеже. Операція, яку здійснювало ЦРУ ось уже кілька років, поки що йшла як слід.
Але останнє повідомлення «Чичеріна» було тривожним.
У СБУ в деяких людей виникли підозри щодо його особи.
Щойно генерал Шершун вийшов з їдальні, як перед ним виріс полковник Зорій.
— Добрий день, Володимире Дмитровичу.
— Привіт, Богдане. Обідати?
— Та ні, спеціально чекаю на вас. Треба поговорити.
— До Софії?
— Бажано б — подалі.
— Навіть так? Значить, серйозні діла, — генерал одягнув рукавички, глибше натягнув шапку. — Холоднувато сьогодні гуляти, але чим тільки не пожертвуєш заради приємних новин.
— Еге, саме той випадок, — зіронізував Зорій. — Тут скоро сам собі перестанеш довіряти від таких приємностей.
— А це вже називається параноя. Знаєш, скільки в різні часи співробітників звільнено саме через цей діагноз? — Шершун і Зорій перетнули вулицю Володимирську, минули штаб-квартиру прикордонників і повільно попрямували Рейтарською.
— Розповім усе, що мені відомо, — Зорій покосився на генерала і зустрів його примружені очі. — Ну, майже все. Я отримав оперативні дані від надійного джерела про те, що у нашій Службі працює «кріт». Завербований ЦРУ вже багато років тому, а ось коли введений у кадровий склад — невідомо. Схоже, обіймає одну з найвищих посад. Особа, яка це виявила, передала інформацію нам, тобто в СБУ, можливо, в контррозвідку. Але у нас вона не проявилась. Або нею займається Берун, або…
— Або її тримає сам «кріт»?
— Такий варіант можливий.
— А якщо ця вражина — я? — Шершун зупинився.
— Враховуючи методи цеерушників, можна припустити, що агента вони завербували за кордоном, можливо, в Штатах. Наскільки мені відомо, ви, пане генерале, далі Мостиської не виїжджали.
ebooksa