— Я вам, Богдане Даниловичу, раніше телефоном доповідав про основні події, що були протягом двох останніх тижнів. Про смерть міністра Кривученка ви знаєте. Після замаху на Президента в Івано-Франківську почалися круті розбірки, кілька десятків осіб затримано за вказівкою Беруна, але після того, як звів рахунки з життям студент Дмитро Гнилюк, який кидав гранату, майже всіх випустили. Для громадськості оголошено, що то був лише хуліганський вчинок. Мовляв, не може бути теракту в країні, де Президент має високий авторитет.
У мене під контролем усі наші об’єкти. «Красунчик», як і раніше, аж зі штанів вискакує, щоб обворожити Валентину Ромниченко. Наші люди й агентура Ухаля стежать за кожним кроком Клютова, Бойченка та Назарова: там паніка, розбрід і хитання. Вони відчувають, що треба згортати виробництво наркоти й давати драла, але поки що жадоба перемагає. Наш Остапенко дає нам класну інформацію про те, що діється в кабінеті Президента. Недурний мужик, раз додумався, як підсунути жучка в найвищий кабінет держави. А ми класно придумали, що обклали його апаратурою, а то цікаві дані пройшли б повз нас.
— А що там цікавого може бути в кабінеті Президента? Матюки, анекдоти, дерибан бабок, бізнесові схеми, чергові кадрові рокіровки…
— От-от! Ви, Богдане Даниловичу, як завжди, вцілили в десятку. І ми зараз із Вами знаємо те, про що дехто навіть не здогадується.
— І що ж ми таке знаємо?
— А те, що Президент після розмов спочатку з Талимеризібою, а потім з Беруном викликав заступника керівника Секретаріату Віталія Горбунова і продиктував йому кілька указів. Не пропоную відгадати їх зміст, бо навіть вам це не вдасться.
— Чому це ти, Вітю, так погано про мене думаєш? Може, все-таки спробувати? Принаймні зміст двох указів я вгадаю точно.
— Не може бути! — загорівся Яруга.
— Так, лови. Перший указ — про звільнення з посади керівника Секретаріату Дмитра Талимеризіби. Влучив? — Зорій побачив, як Яруга аж роззявив рота. — Другий указ — про звільнення з посади голови СБУ Герасима Васильовича Беруна.
— Ні фіга собі! — тільки спромігся сказати Яруга.
— Далі я вгадувати не буду, бо решта мене не цікавить. Крім одного: як це ти, досвідчений опер, мій, так би мовити, учень і бойовий побратим, маючи таку вибухову інформацію, спокійнісінько сидів тут, лопав німецьку ковбасу й запивав її українською горілкою, замість того щоб одразу ж, ще ось там, на порозі, повідомити про неї, га?
— Про що: про ковбасу чи горілку? — спробував пожартувати підполковник.
— Вікторе! Зараз не до жартів! Настав час, коли від секунд залежатиме успіх чи програш нашої справи. Проґавив час, втратив хвилини, отримав інформацію на секунди пізніше, ніж супротивник — і гуд бай. Коли ця інформація вже була в тебе?
— За десять хвилин до від’їзду на зустріч із вами, пане полковнику, — сухо відповів Яруга.
— Ну, гаразд, — пом’якшали нотки в голосі Зорія. — Що там ще за укази придумав наш мудрий керманич?
— Про призначення керівником Секретаріату Сергія Левенюка, який до цього обіймав посаду помічника Президента, і про призначення в. о. голови Служби безпеки…
— …генерала Остапенка, — закінчив фразу Зорій.
— Так точно, пане полковнику! — мало не крикнув Яруга.
— Тихше, бо відвідувачі подумають, що знову почалася війна. Третя світова, — Зорій задумався. — Та-а-ак, молодці американці, свою лінію ведуть твердо. Недарма постаралися свого часу наші колеги-цеерушники.
— А при чому тут цеерушники?
ebooksa