Я обернувся і кинув останній погляд на свій будиночок, де біля воріт стояв мій старий садівник Джек, який просльозився, прощаючись зі мною. Я помахав йому на прощання рукою і приєднався до лорда Регнолля, який чекав на мене.
— Я боюся, — сказав він, що вам вельми сумно покидати свій будинок і йти назустріч невідомим небезпекам.
— Не сумніше, ніж бувало раніше, — відповів я, — оскільки небезпеки — мій хліб насущний. Але ж і на вас чекають небезпеки.
— Для мене, Квотермейне, це час надії. Тому я тепер набагато щасливіший, ніж був останнім часом. І все завдяки вам, — додав він, простягаючи мені руку, яку я міцно потиснув.
Розділ IX
ЗУСТРІЧ У ПУСТЕЛІ
Я не зупинятимуся довго на подробицях нашої подорожі в Землю кенда, принаймні першої її частини. Правда, на цьому шляху в нас було кілька мисливських та інших цікавих пригод, але мені спершу належить розповісти ще багато значно цікавішого. Зауважу тільки, що, незважаючи на внутрішні розбрати в Землі зулусів, ми перетнули її без особливих ускладнень. Тут моє ім’я користувалося великою пошаною, і всі партії об’єдналися, щоб допомогти нам.
Звідси я відправив посланців до короля мазиту повідомити, що його збираються відвідати старі друзі “Макумазан” і “Світло-в-темряві”.
Знаючи, що, дійшовши до річки Луби, ми не зможемо переправити через неї наші вози, я просив короля мазиту вислати нам назустріч до визначеного місця сотню носіїв із відповідною охороною.
Посланці взялися виконати це доручення за п’ять дрібних худобин кожному. У разі їхньої загибелі, платня перейде їхнім сім’ям.
Цю худобу купили і залишили доглядати в одного вождя, їхнього родича.
Сталося так, що двоє посланців загинули в дорозі. Один із них від хвороби, одержаної під час переходу через болото, другий від зубів голодного лева.
Проте третьому вдалося подолати важкий шлях і виконати наше доручення.
Щоб дати відпочинок змученим волам, ми зупинилися на два тижні в північній частині Землі зулусів. Потім знову вирушили, відомим мені та Хансу шляхом.
Із нами було кілька зулусів-носіїв. Годувати їх було досить важко, оскільки більшість нашої худоби стала жертвою це-це, через що нам довелося кинути один віз.
Нарешті ми досягли берега річки Луби й отаборилися біля трьох високих скель, де нас мали знайти мазиту.
Через дощі річка вельми розлилася, і переправа через неї була неможлива.
Минуло чотири дні.
Щоранку я здирався на найвищу скелю і через річку дивився в бінокль на розлогий Простір, порослий чагарником, надіючись побачити мазиту.
Але ніде не було видно ні душі, і на четвертий вечір, помітивши спад води в річці, ми вирішили переправитися наступного ранку на протилежний берег. Останній віз, за неможливістю переправити його через річку, вирішили відправити з носіями назад у Наталь.
ebooksa