У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Раптом у мені заговорила гордість. Чого мені соромитися? Я маю повне право дивитися всім просто в очі. Я вирішив повернутися і, обійшовши свій маленький будиночок, зупинився біля живої огорожі з гранатових дерев, що відділяла мої володіння від дороги.

— Ікона²¹, — почув я протяжний голос кафра.

— Нам потрібно знати, де живе великий білий мисливець, — говорив голос, що здався мені знайомим.

— Ікона, — повторив кафр.

— Чи не пригадаєте ви, як його місцеве ім’я? — запитав інший, теж знайомий мені голос.

— Великий мисливець Хікомазані, — з тріумфом сказав перший голос і миттєво в моїй пам’яті виник прекрасний Регнолль-Кестль і його мешканці.

— Містер Саведж! — прошепотів я. — Як він потрапив сюди?

— Ну ось, — сказав другий голос, — ваш чорний приятель тепер остаточно збитий з пантелику. Я говорив вам найняти білого провідника. Це позбавило б нас від маси ускладнень.

— Я вважав це зайвим, ваша ясновельможносте, оскільки ми подорожуємо інкогніто.

— Нам недовго вдасться зберегти інкогніто, якщо ви постійно називатимете мене вашою ясновельможністю. Тут, за цими деревами є будинок; підіть і запитайте, де…

— Здрастуйте, лорде Регноллю! Як поживаєте, містере Саведже? Ви шукаєте мене? Я дуже радий вас бачити, — сказав я, виходячи з-за дерев.

— Так, Квотермейне, — радісно відповів лорд Регнолль, — щоб відвідати вас, я проїхав сім тияч верст і, дякувати Богу, мені пощастило знайти вас. Я боявся, що ви де-небудь у центрі Африки, де нам важко було б відшукати вас.

Поки він говорив, я розглядав їх обох. Від часу нашої зустрічі Саведж майже зовсім не змінився, але лорд Регнолль дуже змінився. В його очах з’явилася якась тінь. Біля уст утворилася особлива складка. На його красивому обличчі відбивалося страждання.

— За тиждень ви вже не застали б мене, — зауважив я, потискуючи їм руки.

Ми ввійшли до будинку.

— Якраз час снідати, — продовжував я, — і, на щастя, у мене є хороша тріска і нога дикої кози. Ще два набори, бой²²!

— Будь ласка, один, сер. Я поснідаю потім, — збентежено сказав Саведж.

— Ну, ці церемонії в Африці доведеться залишити, — пробурмотів я, проте далі не наполягав. Для Ханса і кількох інших тубільців, які дивилися на нас у відкрите вікно, вигляд поважного мажордома, який шанобливо стояв за нашими кріслами і розливав простий джин із таким виглядом, неначе це було дороге вино, — був цікавим видовищем.

Поснідавши, ми вийшли на веранду покурити, залишивши Саведжа їсти наодинці.

Потім Саведжа послали на митницю по речі, і ми з лордом Регноллем залишилися вдвох.