— Ні, товаришу. Ми підемо. Треба на вечерю рибки наловити.
— А ви не заблукаєте? Містер Делоні чи містер Міньйон могли б вас провести. Та я й сам, взагалі-то, запам’ятав дорогу. У мене прерасна зорова пам"ять.
— Не клейте дурня! Вони не заблукають. — Делоні махнув рукою. — Фреддо бував тут з нами не один раз. Не будемо гаяти часу!
Добродушний татко і злюка-синочок пішли, Микола Олександрович залишився наодинці зі сфінксом. Чудовисько чекало розгадки, витріщалося на магістра трьома парами очей: у тітчиних читалася слабка надія, в інших — жадібне нетерпіння і підозра.
А Капітан Флінт у цю важку хвилину, замість того щоб слугувати талісманом, полишив свого друга. Папуга піднявся і махав крилами метрів за десять над землею — там, де водоспад злегка горбився, вдаряючись об виступ.
Настав момент істини, але Ніка був до нього не готовий. У голові застрягло нісенітне: «Стриб-скок, стриб-скок, обвалився наш дашок».
— Ваша черга, Ніку. Ось місце, до якого ми повинні були вас привести. Ми все довкола облазили, обстукали, перевірили металошукачами. Діставайте вашу шпаргалку чи що там у вас. Кажіть, де сховок.
Сонце на шляху до зеніту опинилося просто над каньйоном, залило його яскравим і гарячим світлом. Міс Борсхед розкрила парасолю — наче викинула білий прапор.
— Триста років це так багато, — вимовила вона тремтячим голосом. — Рельєф міг змінитися. Осипання каменю, землетрус чи ще що.
— Могло трапитися все що завгодно. — Мсьє Міньйон говорив спокійно, терпляче і зважено. Таким тоном суддя в кіно зачитує вирок. — Але ви покажіть, де за вашими свідченнями знаходився вхід до сховку.
Філ підхопив:
— У нас є бур, динаміт. Проб’ємося!
Найкраща тактика у подібній ситуації — агресивність.
— Заткніться, га? Обидва! — гаркнув Ніка. — Ви що, не розумієте? Я тут опинився вперше. Одна справа — папір, інша — реальність. Треба роздивитися, все зіставити. Дайте бінокль, Філе.
Всі поштиво замовкли. Делоні зняв із шиї бінокль, за допомогою якого Фандорін прикрив обличчя. Воно зовсім невчасно враз почервоніло.
Хвилин, мабуть, десять, він зволікав, розглядаючи через окуляри все підряд. Не бачив нічого крім водяного пилу і кам’яної поверхні безнадійного сірого відтінку. Затримався на яскравій плямі — це Капітан Флінт махав своїми яскравими крилами, оповитий, як німбом, райдужними бризками водоспаду. Оптичний ефект явно інтригував дурну птаху. Здавалося, вона хоче пірнути макітрою просто у воду.
— Ви до кінця світу будете розглядати свого папугу? — не витримав Делоні. — Чи це ви хмарками милуєтеся?
— Там щось є. — Ніколас підкрутив коліщатко. — Типу балки.
— Де?
— На виступі. Якась рівна поверхня. Схоже, не природного походження.
ebooksa