— Ох, куме дія… Я думав, що ніколи більше не зможу радіти життю… Коли він дістав свій папір і я зрозумів, що нас ошукали… Ой, дякую Тобі, Господи!
— Допоможіть, будь ласка, — попросив Фандорін нотаріуса. Вони вдвох перенесли тітку в крісло.
— Там зовсім-зовсім немає нічого? — пошепки запитала племінника міс Борсхед, коли ця делікатна операція скінчилася.
— Тільки потрухла деревина. Ну і нехай. Для науковця головне — дістатися до суті. Навіть якщо такої не знайдеться.
Ніколас заспокійливо посміхнувся бабусі. Мсьє Міньйон понуро підбивав баланс:
— З одного боку, я зазнав суттєвих збитків. Але менших, ніж містер Делоні, оскільки розважливо не брав каюту «люкс» і не шикував. Моя нервова система зазнала шоку. Але я залишився живим. Я опинився в юридично дражливій ситуації. Але містер Логан при свідках пообіцяв не вчиняти нам позову. Це можна розцінювати як публічне і відповідальне оголошення про наміри…
З жерла пролунало далеке утробне ревище. Певно, нащадок штурмана дістався до скринь.
Делоні знову зареготав.
— От вже й не думав, що отримаю стільки задоволення, не знайшовши скарбу! Макітрою в дашок! Ха-ха! Чого такий кислий, синку?
Джордан почухав дулом револьвера свою бандану.
— А мені по барабану. Головне, що ми тепер звідси звалимо.
Коли з діри виплив Фреддо, він схожим на примару. Сірі губи тряслися, по щоках текли сльози, а з-під сивуватого волосся точилася кров.
— Що з вами? — запитав Ніка.
— Головою вдарився, — відповів Фреддо і заплакав.
— Ой, не можу! Макітрою в дашок! — містер Делоні аж навпіл перегнувся, і навіть міс Борсхед уїдливо скривила губи.
— Прадід… дід… батько!.. Мені шістдесят п"ять! Триста років собаці під хвіст! Мрія! — незв’язно вигукував мулат. — Острова в океані! Фієста! Старий і море! Мати і не мати! Прощавай, зброє!
Він витягнув з-за пазухи файлик, з файлика свій заповітний папірець і розірвав його на дрібнесеньке шмаття, а потім ще й узявся топтати їх ногами і все повторював:
— Триста років! Триста років! Триста років! Будь ти проклятий, Гаррі Логане!
Оверштаг!
Довелося давати бідному Фреддо заспокійливе. Він клацав зубами, давився гикавкою. Навіть сувора Сінтія врешті-решт пожаліла його.
ebooksa