Сокіл і Ластівка

22
18
20
22
24
26
28
30

Першого разу він ледь не заскочив мене зненацька. Підстрибнув, клацнув зубами прямо в мене перед дзьобом, так що від несподіванки я звалився за борт і, якби не було у мене крил, точно потонув би, на що паскудник безсумнівно і розраховував.

Я, звісно, повернувся і з розмаху дзьобнув його у гидке приплюснуте тім"я, але після цього конфлікту довелося змінити місце дислокації. Відтепер я сидів на салінгу бізані, де паскудна тварюка не могла завдати мені шкоди і тільки тривожила мій сон настирливим гавкотом.

Забігаючи наперед, скажу, що милосердне Провидіння з часом звільнило мене від цього ворога. Під час бурі біля португальських берегів Оселедець став жертвою собачої карми — хвиля змила дворнягу за борт, туди йому й дорога. Ніщо більше не порушувало мого дрімотного спокою. Дні злилися в єдиний заспокійливий потік.

Раз або двічі на день я навідувався до своєї вихованки, щоб перевірити, як у неї справи. Все йшло непогано, «лікар» чудово виконував свої обов"язки, в чому я міг пересвідчитися, заглядаючи у щоденник, який сумлінно вела Летиція.

Перегорнувши дзьобом чергову сторінку і переконавшись, що не пропустив нічого важливого, я повертався до місця своєї сплячки і з насолодою склеплював повіки.

Японці мають рацію, коли кажуть: «Сон — найкраща частина життя».

Через цю сонну розмякшеність я втратив пильність. І в результаті сталося те, що сталося.

Розділ десятий

Щоденник Люсьєна Епіна

Майже асі свідчення, викладені в цьому розділі, взяті мною з зошита, в якому Летиція вела щоденник плавання на «Ластівці», записуючи відомості про маршрут, новонабутий лікарський досвід, а також найяскравіші події. Сих останніх на початку шляху було багато. Але поступово, як це завжди буває в морі, свіжість сприйняття зітерлася, витіснена рутиною і монотонністю. На третій день, обігнувши мис Дю-Раз, західний край Бретані, фрегат вийшов на простір Біскайської затоки, берег зник з очей, а разом із ним і сама течія часу немов вкрилася мінливим маревом. Якби не чергування світла і темряви та дзвін склянок, можна було б подумати, що час взагалі зупинився.

Як кажуть моряки, в плаванні рахунок днів іде від порту до порту і від шторму до шторму. Але бурі нас не турбували, а від мису Дю-Раз до Лісабону, де на «Ластівку» чекало поновлення запасу води і припасів, було ще днів десять шляху, а то й п"ятнадцять, якщо вітер змінить напрямок чи ослабне.

Початок щоденника я пропускаю, він надто схожий на словник морських і медичних термінів, а ніякі суттєві події не описані. Мабуть, перейду відразу до 6 березня, коли Летиція мала важливу розмову з капітаном.

Додам лише, що щоденник вівся швабською. Бо ніхто на Кораблі не знав цієї південно-німецької говірки, а отже, можна було не боятися нескромних очей.

6 березня, понеділок

Дев’ятий день плавання.

Вітер WSW, поривчастий. Пеленг мису Фіністерре опівдні. За добу пройдено 94 милі.

Сьогодні ми перейшли від теорії до практики. Напрочуд; добрий отець Астольф хвалить мене за метикуватість і чіпкість пам’яті, запевняючи, що звичайний учень лікаря витрачає на вступну частину медичної науки не менш ніж півроку.

Почали ми з найлегшого — лікування закрепів. Навчилася робити проносний відвар із Fructus Rhamni cathartici і Grana molucca, а також користуватися малим клістиром. Можливість попрактикуватися в цьому занятті мені надав гер Кабан, чий шлунок через вік почав погано перетравлювати «солоного коня», так що бідолаха від самого відплиття ще жодного разу не ходив за потребою.

До слова, ще про цю малоприємну матерію.

Скільки ж незручностёй мені спричиняє відсутність латрини на кораблі! Якби не делікатність мого славного сусіди, який виходить із каюти кожного разу, коли природа вимагає від мене виконання принизливого обов’язку, просто не знаю, що б я робила. Інших усамітнених місць тут немає, та й ніхто, крім мене, не відчуває в них потреби.