Покарання

Із великим азартом я продовжив переписку із Психотроп-Магом.

Що тобі треба від нас?

Розплати.

Якої розплати?

Тієї, на яку ти натрапив у пошуках.

Я лише досліджую границі реальності.

Ні границь, ні реальності не існує.

А що існує?

Не суттєво. Ти все одно цього не зрозумієш, бо інтерпретація світу хибний шлях.

Знову абстрактні міркування?

Я розгублено озирнувся шукаючи підтримки. Але Долина лише мовчки спостерігала за спіритичним сеансом.

Раптом з’явився новий напис, загорнутий у форму погрози:

ЩО ТИ РОБИШ В МОЄМУ СВІТІ?

Я дивлюся на щойно написане повідомлення на екрані і відчуваю прихід чогось страшного та неминучого. Долина із жахом, панікою, яка віддзеркалюється в її широко розплющених очах дивиться на екран. Потім переводить погляд на мене. Я мовчу. Не маю жодної думки в голові і не відчуваю дар мови, який дається усім при народженні. Рот ніби склеєний скотчем не хоче підкорятися мені. Та й що я зможу сказати у відповідь? Лише чергове банальне нарікання.

Це мій світ.

Раптом моє речення перекреслюється рискою.

Це мій світ. Ні, це мій світ. Ти сюди потрапив без мого дозволу, отже, доведеться за це заплатити.

Долина підходить ближче до ноутбука і починає щось писати. Я не до кінця розумію, що це означає, але підсвідомо дуже добре відчуваю, що все може закінчитися набагато жахливіше, ніж я раніше думав. Проте, вже пізно про це міркувати.

Психотроп-Маг, до чого тут Остап? Адже я винна у твоїй смерті.

Я не помер. Але з тобою ми розберемося потім. Ти заплатиш за це свою ціну. А Остап вже зробив вибір. Ти знаєш дату і місце смерті. А тепер ти скоро дізнаєшся по смерті і ще декого. Чекай.