Покарання

22
18
20
22
24
26
28
30
6

Дуже повільно я приходжу в себе. Цей процес дається дуже важко і не охоче. Я дивлюся на всі сторони горизонту і нікого не бачу. Принаймні не бачу жодну живу людину. Лише не живі, матеріальні предмети — витвори людських рук. То може ми люди, теж витвори чиїхось рук? Хто нас створив?

Недоречне зараз питання. Я не вірю в Бога і не маю намір розмірковувати над такими важкими питаннями буття. Зараз важливіше зорієнтуватися у часово-просторовому континууму і усвідомити, куди мені рухатися далі від початкової точки, що знаходиться на площини реальності. Ймовірно, вживання наркотиків дезорієнтувало мене на деякий час і тепер доведеться довго розбиратися у всьому. Куди дівалися всі інші?

Психотроп-Маг.

А це ще хто такий? Що за дивне прізвисько. Певно, якийсь дядько зареєструвався з таким ніком на форумі порно-сайту. Чи може це глюк? Краще б мені цього не знати, але я

(синя субстанція)

вже все одно влізла в цю справу. Треба забиратися з цієї вечірки і ніколи більше про неї не згадувати. Проте, невідома сила мене тримає на місці. Я можу рухатися, ходити і навіть легко встати і піти звідси геть, але просто не хочу цього робити. Не хочу та й годі!

У цьому світі існує повно загадок. От як зараз. Бо я нічого не розумію, а усілякі таємниці починають мене дратувати.

Я знову відчула, як чужий чоловік сидить у моїй голові. Колись я бачила його в іншому житті.

Але хто він такий? І навіщо за мною спостерігає?

Розділ 19

1

Що трапилося?

Це було перше питання після того, як я прийшов до тями, виринувши із спогадів минулого життя. Усе було так само. Хоча, дещо могло змінитися. Ми з Пилипом сиділи на траві, знаходячись у центрі лісової галявини, серед шуму вітру та дзюрчання потічка, що знаходився зовсім недалеко. Власне, потічок я пам’ятав дуже добре, коли ми сюди йшли і це було зовсім недавно. Проте, здавалося, що пройшла ціла вічність. Далебі, так воно і могло бути насправді. Принаймні частина життя пройшла, адже я пережив фрагменти існування Долини: її дитячі роки, пов’язані із страхами та молодість, переповнена сексом та наркотиками. Дуже прикро, що й казати про це.

— Що трапилося?

Я знову повторив це питання, але цього разу вже в голос. Буцімто, я не знав, що зі мною відбувалося. Правда, я достеменно не знав, що трапилося насправді, а що лише примарилося у трансендентації.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив. Ніколи не вірив, а лише сміявся з цього. Ти відкрив двері в інші світи. Ось що ти зробив насправді. І тепер твій світ знаходиться в небезпеці. І це ти називаєш природним явищем?

— А що тоді робити? — питаю розгублено я.

Пилип глянув на мене трохи сумним поглядом.

— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу. Ти захотів вийти за межі реальності, але сталося так, що реальність вийшла за твої межі. Тепер всі процеси контролюються ними — істотами з паралельних світів.

— Я не розумію, коли ти говориш загадками. Можна простіше?

— Ти нічого не пам’ятаєш? — спитав він мене. — Остапе, ти був Там.