Сяйво

Її долоню боляче стиснула рука Денні. Хлопчик наполегливо дивився на неї знизу вгору, обличчя напружилося, на ньому відбилася тривога. Вона зрозуміла: Денні вловив плин її думок. Неможливо було сказати, як багато — або мало — з них йому зрозуміло, але Венді почервоніла, почуваючи себе майже так, ніби син застав її за мастурбацією.

— Ходімо, — сказала Венді, і вони рушили по коридору до Джека.

Гудіння й клацання тут було чутно голосніше, вони вселяли жах, паралізуючи енергію. Джек з гарячковою наполегливістю дивився на закриті двері ліфта. Крізь ромбовидне віконце на дверях Венді вдалося розрізнити троси, вони теж тихенько гуділи. Ліфт, клацнувши, зупинився під ними, у вестибюлі. Почувся стукіт дверцят, що відчинялися. І...

(вечірка)

Чому вона подумала «вечірка»? Слово влетіло їй у голову без жодних причин, просто так. В «Оверлуку» стояла напружена тиша — лише з шахти ліфта чулися дивні звуки (оце, мабуть, вечірка!)

(:???ЯКА ВЕЧІРКА???)

На якусь долю секунди у Венді в голові зринула така реальна картина, що їй здалося, начебто вона згадала це... це був не рядовий спогад, яких повно, але скарб із тих, які зберігаєш для зовсім особливих випадків і якими рідко ділишся вголос. Вогні... сотні, може, тисячі вогнів. Вогні й фарби. Ляскають пробки шампанського. Оркестр — сорок музик — грає «Під настрій» Ґлена Міллера. Але Ґлен Міллер дав дуба від своєї сигарети з марихуаною ще до того, як Венді народилася, звідки вона може пам’ятати Ґлена Міллера?

Вона опустила погляд на Денні й побачила, що той схилив голову набік, начебто чув щось, чого не чула вона. Він дуже сполотнів.

Бух.

Унизу ляснули двері. Ліфт, гудучи й завиваючи, почав підйом. Крізь ромбовидне віконце Венді побачила спершу корпус мотора над кабіною, потім у ромбиках латунних дверей зринув інтер’єр кабіни. Вона була порожня. Кабіна була порожня, порожня, але

(у ніч вечірки тут, мабуть, юрбилися люди, переповняючи кабіну понад усяку міру... але, звичайно, тоді вона була новенькою, а вони всі були в масках)

(???У ЯКИХ МАСКАХ???)

Кабіна зупинилася на четвертому поверсі. Венді подивилася на Денні. Обличчя перетворилося на суцільні очі. Рот стиснувся в перелякану безкровну щілинку. Над ними знову задеренчали латунні двері. Стукнувши, відчинилися дверцята ліфта, відчинилися зі стукотом — адже прийшов час сказати

(доброго вечора... доброго вечора... так, чудово... ні, слово честі, я не можу залишитися до зняття масок... рано в ліжко, рано вставати... о, чи це не Шейла? Он той чернець? Шейла вирядилася ченцем — як дотепно, правда?., так, на добраніч... на добра...)

Бух.

Брязнули важелі. Запрацював мотор. Кабіна, завиваючи, знову поїхала вниз.

— Джеку, — прошептала Венді, — Що це? Що з ним таке?

— Коротке замикання, — сказав він. Його обличчя начебто одерев’яніло. — Я ж сказав, це коротке замикання.

— У мене в голові увесь час чутні голоси! — закричала вона. — Що це? Що сталося? Я почуваю себе так, начебто божеволію!

— Які голоси? — Він дивився на неї убивче чемно.