(камері)
кімнаті не було навіть луни, яка повернула б його ж слова й створила б видимість компанії.
— Ґрейді!
Ніякої відповіді. Тільки вишикувані пляшки, усі — наготові.
(Перевернись. Умри. Апорт. Служи. Умри)
— Начхати, зроблю сам, чорт вас забирай.
Обійшовши стійку наполовину, він заточився й упав, глухо стукнувшись головою об підлогу. Піднявся рачки, обертаючи очима (причому кожне око робило це незалежно від іншого), і щось невиразно замурмотав. Потім звалився, повернувши голову набік, і захропів.
Зовні вітер, що гнав перед себе все густіший сніг, завив голосніше. Була 8:30 ранку.
О 8:31 за гірським часом жінка, що летіла рейсом № 196 Американської авіатранспортної компанії, розридалася й заходилася ділитись своєю особистою думкою, яку, можливо, розділяла частина пасажирів (а ймовірно, навіть екіпаж), що літак зараз розіб’ється.
Жінка з різкими рисами обличчя відірвала очі від книги й видала короткий аналіз характеру: «Дурепа» — після чого повернулася до читання. За час польоту вона спожила дві порції горілки з апельсиновим соком, але, схоже, не зм’якшилася.
— Ми розіб’ємося! — пронизливо голосила жінка. — Я знаю, знаю!
До пасажирки поспішила стюардеса, присіла поруч із нею навпочіпки. Геллоран подумав, що тільки стюардеси й дуже молоденькі домогосподарки вміють присісти навпочіпки в повному сенсі цього слова. Рідкісний і дивовижний дар. Так він міркував, а стюардеса тим часом тихенько вмовляла жінку й помалу заспокоювала її.
Щодо інших пасажирів рейсу № 196 Геллоран був не в курсі, але сам він перелякався так, що мало не напудив у штани. За віконцем виднілася тільки біла завіса, що налітала хвилями. Різкі пориви вітру, що налітали немов з усіх боків, кидали літак з боку в бік, викликаючи нудоту. Щоб частково компенсувати це, завели мотори, і в результаті підлога під ногами затряслася. Кілька людей позаду стогнали над «туристами», одна зі стюардес повернулася з оберемком чистих пакетів, а чоловік, що сидів на три ряди попереду Геллорана, зробив «в-в-уп» у свій примірник «Нешнл Обзервер» і, вибачаючись, посміхнувся дівчині, що підійшла допомогти йому почиститися.
— Усе нормально, — заспокоїла вона його, — я себе так почуваю, коли читаю «Рідерз дайджест».
У Геллорана був достатній досвід польотів, щоб припустити, що ж відбулося. Вони майже увесь час летіли проти сильного вітру, над Денвером зненацька погіршилася погода, але тепер уже пізненько було звертати кудись, де погода краща. Ну, донеси, рідний!
(друже, це ж не молодиця, а сигнал до кавалерійської атаки, мать її так!)
Стюардеса, здається, успішно приборкала істерику пасажирки. Та хлипала й сякалася в шовкову носову хустку, але перестала безперешкодно повідомляти пілотській кабіні свої думки щодо ймовірного завершення польоту. Стюардеса востаннє поплескала її по плечу й підвелася, але отут «боїнґ» різко нахилився, вона позадкувала, спіткнулася й упала на коліна чоловікові, якого нещодавно знудило в газету. Зринуло чарівне, довге, затягнуте в нейлон стегно. Чоловік заморгав, а потім добродушно поплескав дівчину по плечу Вона повернула посмішку, але Геллоран подумав, що напруга помітна. Нині вранці летіти було до біса важко.
Пролунало легке клацання, і знову з’явилося попередження НЕ КУРИТИ.
— Говорить командир екіпажу, — повідомив тихий голос із легким південним акцентом. — Ми готові почати посадку в Міжнародному аеропорту Степлтон. Прошу вибачити за важкий рейс. Посадка теж може виявитися не надто простою, але ніяких серйозних ускладнень ми не очікуємо. Будь ласка, зверніть увагу на попереджуючі написи: ПРИСТЕБНІТЬ РЕМЕНІ й НЕ КУРИТИ. Ми сподіваємося, що вам сподобається перебування в Денверській зоні... Ще ми сподіваємося...
Від чергового сильного поштовху літак підкинуло, а потім жбурнуло вниз, немов ліфт, що мчить із запаморочливою швидкістю. Шлунок Геллорана затанцював нудотний «хорнпайп». Кілька людей — і не лише жіночої статі — заверещали.
ebooksa