Сяйво

— Величезне спасибі.

Відходячи від стійки, він побачив, що в одній із черг, які утворилися біля багажної каруселі, стоїть жінка з різкими рисами обличчя. Вона й далі читала книгу. Проходячи повз, Геллоран підморгнув їй. Вона підняла голову, посміхнулася й зробила знак миру.

(сяє)

Посміхаючись, він підняв комір пальта й переклав дорожню сумку в іншу руку. Слабеньке сяйво, але Геллоран відчув себе краще. Жаль, що він наплів їй про сталеву пластинку в голові. Він подумки побажав їй усього хорошого й, виходячи в сніг і виючий вітер, подумав, що вона відповіла тим же.

На станції обслуговування плату стягували помірну, але Геллоран тицьнув робітникові з гаража зайву десятку, щоб хоч трохи просунутися в черзі. На дорогу він фактично вирвався вже о чверть на десяту: поскрипували двірники, ланцюги із шипами немузично, монотонно дзенькали на великих колесах «б’юїка».

Автострада являла собою кашу. Навіть із ланцюгами не можна було їхати швидше тридцяти. Машини з’їжджали з дороги під божевільними кутами, а на кількох смугах просто ледве повзли, літні шини безпомічно прокручувалися в пливучому пухкому снігу. Тут, у передгір’ї (якщо можна назвати передгір’ям висоту в милю над рівнем моря), це була перша 17 “Сяйво” велика буря за зиму, так би мовити, перша ластівка. Багатьох вона застала зненацька — справа звична, та однаково, протискуючись за дюйм від недотеп, косячись на заліплене снігом бічне дзеркало, щоб переконатися, що по лівій смузі ніхто

(не проривається крізь сніг)

не під’їжджає, щоб піддати йому по чорній задниці, Геллоран виявив, що кляне їх на чому світ стоїть.

Йому знову не пощастило: довелося чекати біля в’їзду на дорогу № 36. Дорога № 36, автострада Денвер—Боулдер, теж веде на захід до Естес-Парк, де з’єднується з дорогою № 7. Сьома дорога, відома також як Нагірне шосе, проходить через Сайдвіндер, мимо готелю «Оверлук» і, нарешті, спускається по Західному схилу в штат Юта.

В’їзд заблокувала, перевернувшись, «сімка». Фари яскраво світили, розганяючи навколишній морок, немов іменинні свічі на якомусь ідіотському дитячому торті.

Геллоран зупинився й опустив віконце. Поліцейський у натягнутій на вуха хутряній шапці вказав затягнутою в рукавицю рукою у бік потоку машин, які рухалися на північ по 1-25.

— Нагору не дістанетеся, — прокричав він Геллорану, заглушаючи вітер. — Проїдете два виїзди, виберетеся на дев’яносто першу й біля Брумфілда виїдете на тридцять шосту!

— Думаю, я зможу об’їхати його ліворуч! — прокричав Геллоран у відповідь. — Куди ви мене пхаєте, це ж двадцять миль гаку!

— Я зараз зіпхну твою довбану голову! — закричав коп. — Цей в’їзд закритий!

Геллоран дав задній хід, почекав, поки в потоці машин з’явиться просвіт, і поїхав далі по дорозі 1-25. Покажчики повідомили, що до Шайєнни, Вайомінґ, усього сто миль. Якби Геллоран не шукав свій в’їзд, він відправився б одразу туди.

Трохи додав швидкості, до тридцяти п’яти, але більше не посмів: сніг уже заліплював двірники, а потік машин ледь сунув. Двадцятимильний гак! Геллоран вилаявся. У ньому знову прокинулося відчуття, що в хлопчика залишається все менше часу, воно заполонило його, майже задушило своєю невідкладністю. І разом з тим він відчував приречену впевненість, що не повернеться зі свого походу.

Він увімкнув радіо, покрутив і після різдвяних оголошень знайшов прогноз погоди.

— ...уже шість дюймів, але в зоні Денвера до вечора очікується ще фут. Місцева поліція й поліція штату переконливо просять вас без гострої потреби не виводити машини з гаража й попереджають, що більшість гірських доріг уже закрито. Так що залишайтеся вдома, змазуйте лижі й слухайте...

— Спасибі, мамо, — сказав Геллоран і люто вимкнув приймач.

46. Венді

Близько полудня, після того як Денні відправився в туалет, Венді вийняла з-під подушки загорнений у рушник ніж, поклала його в кишеню купального халата й пішла до дверей ванної.