Венді, зойкнувши в розпачі, забула на якийсь час про біль, обернулася й розчинила дверцята аптечки. Вона заходилася ритися у вмісті шафки, позаду хрипкий голос волав: «Іду, іду! Ось я йду, свиното!» Істота кромсала двері, як скажена машина.
Пальці Венді в божевільному темпі перебирали баночки й пляшечки — сироп від кашлю, вазелін, шампунь на трав’яній есенції «Клеройл», перекис водню, бензокаїн... вони падали в раковину, розлітаючись на друзки.
У ту мить, коли Венді почула, як рука Джека знову просунулася в пошуках замка й клямки, її пальці стиснули коробочку з небезпечними лезами.
Хрипко, часто дихаючи, Венді вийняла бритву. Вона порізала кінчик великого пальця. Круто розвернувшись назад, вона полоснула по руці, яка вже відчинила замок і тепер намацувала клямку.
Джек закричав і осмикнув руку.
Важко дихаючи, затиснувши лезо великим і вказівним пальцями, Венді чекала, щоб Джек зробив ще одну спробу. Дочекавшись, вона полоснула ще раз. Джек із криком спробував схопити її за руку, і вона відповіла черговим ударом. Бритва повернулася в пальцях, знову порізавши Венді, і іша-ла на кахельну підлогу біля унітаза.
Вона витягла з коробочки наступну й почала чекати.
Рух у кімнаті за стіною...
(??іде??)
і шум, що долинув крізь вікно спальні. Мотор. Тонке дзижчання, начебто летить велика комаха. Джек люто заревів, а потім — так, так, Венді була в цьому впевнена, — розчищаючи собі дорогу серед уламків, він пішов геть із квартири доглядача в коридор.
(??хтось їде?рятувальник? Дік Геллоран?)
— О Боже, — судорожно пробурмотіла вона. Рот немов забився друзками й тирсою. — О Боже, будь ласка.
Тепер треба було йти, треба було шукати сина, щоб решту кошмару вони змогли зустріти пліч-о-пліч. Венді потягнулася й намацала клямку. Рука, здавалося, подолала не одну милю. Нарешті Венді відсунула засувку. Штовхнувши двері, вийшла, похитуючись, і раптом її обійняла жахлива впевненість: Джек лише прикинувся, що йде, а сам заліг, чекаючи на неї.
Вона оглянулася. У спальні нікого, у вітальні теж. Усюди — перевернені, поламані речі.
У шафі? Порожньо.
Потім Венді огорнули м'які сірі тіні, й вона напівпритомна впала на матрац, який Джек стягнув з ліжка.
Геллоран дістався до перевернутого снігохода в ту мить, коли за півтори милі від нього Венді заповзла за ріг у короткий коридорчик, що вів до їхніх кімнат.
Дікові потрібен був не снігохід, а прикріплена до нього ззаду двома еластичними мотузками каністра з бензином. Пальці в синіх рукавицях Говарда Коттрела вхопилися за верхню мотузку й відв'язали її, і тут позаду загарчав жи-воплотний лев — схоже, звук лунав не так зовні, як у голові Діка. По лівій нозі щось сильно шльопнуло — точнісінько як гілка ожини, — і коліно занило від болю: створюючи суглоби, Господь не розраховував на те, що їх будуть згинати під таким кутом, як зараз вивернулася нога Діка. У Геллорана крізь стиснуті зуби вирвався стогін. Тепер левові в будь-який момент може набриднути гра й він нападе, щоб убити.
Він обмацав другу зав’язку. В очі затікала липка кров.
(гарчання! удар!)