— Звісно, — сказав Джек, простягаючи руку. Геллоран потис її. — Я — Джек Торренс. Моя дружина, Вінніфред. З Денні ви вже познайомилися.
— І це було дуже приємно. Мем, ви Вінні чи Фредді?
— Я Венді, — відгукнулася вона з посмішкою.
— О’кей. Мабуть, так краще. Ходіть сюди. Містер Уллман хоче, щоб ви зробили обхід — отож і маєте обхід. — Він похитав головою й пробурмотів собі під ніс: «Але ж і радий же я буду побачитися з ним востаннє!»
Почав Геллоран із того, що повів по найбільшій кухні, яку лише Венді доводилося бачити. Кухня сяяла чистотою. Усе було відполіроване до блиску. Вона була більше, ніж просто великою — що аж ставало лячно. Венді йшла поруч Гелло-рана, а тим часом Джек, опинившись не в своїй стихії, трохи відстав разом із Денні. Довга дошка біля мийки з чотирма раковинами була завішана різноманітними різальними інструментами — від овочерізок до великих дворучних різницьких ножів. Дошка для різання хліба була не меншою за кухонний стіл в їхній боулдерській квартирі. Одну зі стін — усю, від підлоги до стелі, — вкривав уражаючий набір сковорідок і каструль із нержавіючої сталі,
— По-моєму, щоразу, коли я зайду сюди, мені доведеться залишати доріжку із хлібних крихт, — сказала Венді.
— Не дозволяйте їй залякати себе, — відгукнувся Геллоран. — Вона, звичайно, не маленька, але все ж це лише кухня. Більшої частини цих дрібниць вам і торкатися не доведеться. Тримайте її в чистоті, а більшого я й не прошу. На вашому місці я б користувався он тією плитою. Взагалі, всього їх три, але ця найменша.
«Найменша!» — понуро подумала Венді, розглядаючи плиту. Там було дванадцять конфорок, дві звичайні духовки й одна голландська, угорі був котел з підігрівом, де на повільному вогні можна було кип’ятити соуси або запікати боби, жаровня й підігрівник — плюс мільйон циферблатів і термометрів.
— Тільки газ, — сказав Геллоран. — Венді, ви раніше готували на газі?
— Так.
— Люблю газ, — сказав він і увімкнув одну з конфорок. Вона одразу ж розцвіла синіми язичками полум’я, й Геллоран ніжно прикрутив його до слабкого вогнику. — Хотів би я подивитися, на якому вогні ви готуєте. Бачите, де всі крани від конфорок?
— Так.
— А циферблати духовок усі позначені. Мені до душі середня, вона, схоже, гріє найрівніше, але ви користуйтеся якою захочете — а то й усіма трьома, якщо треба.
— У кожній можна приготувати такий обід, як по телевізору показують, — сказала Венді й непевно засміялася.
Геллоран розкотисто зареготав.
— Тоді вперед, якщо вам подобається. Список усього їстівного я залишив над раковиною. Бачите?
— Он він, мамо! — Денні приніс два аркуші паперу, густо пописані з обидвох боків.
— Молодець, — сказав Геллоран, забираючи в нього листки й куйовдячи Денні волосся. — Точно не хочеш поїхати зі мною у Флориду, малий? Навчитися готувати найсмачніших у тому райському краю креветок по-креольськи?
Затуливши рота обома руками, Денні загиготів і втік до батька.
— Схоже, ви, друзі, можете тут утрьох харчуватися цілий рік, — сказав Геллоран. — У нас є холодильна камера, рефрижератор, будь-які овочі — цілі мішки, і два холодильники. Ходімо, покажу.