Сяйво

Венді перевела погляд із широкої, обтягнутої вовняною матерією спини на сина. У неї було неймовірно дивне почуття, що між ними щось відбулося — щось, чого вона зрозуміти не могла.

— Тут у вас дюжина упаковок сосисок, дюжина упаковок бекону, — говорив Геллоран. — Те ж саме зі свининою. У цьому ящику — двадцять фунтів масла.

— Справжнього масла? — запитав Джек.

— Клас А, номер перший.

— Я, здається, не пробував справжнього масла відтоді, як дитиною жив у Берліні, Нью-Гемпшир.

— Ну, тут вам його вистачить, поки олія ласощами не здасться, — сміючись сказав Геллоран. — А он там зберігається хліб — тридцять булок білого і двадцять — чорного. Ми в «Оверлуку» намагаємося підтримувати расову рівновагу, он воно як. Знаю, знаю, цього мало, але тут повно форм для випічки, а свіженьке завжди краще від розмороженого, що в будень, що у свята. Отут, унизу, риба. їжа для мізків, так, доко?

— Так, мамо?

— Якщо містер Геллоран так каже, милий. — Вона посміхнулася.

Денні зморщив ніс.

— Не люблю рибу.

— Та невже, — сказав Геллоран. — Просто тобі не траплялася риба, яка тобі по душі. Ця риба тебе полюбить, ще й як. П’ять фунтів райдужної форелі, десять фунтів камбали, п’ятнадцять банок тунця...

— О-о, тунця я люблю.

— ...і п’ять фунтів палтуса, смачнішого від якого в морі не бувало. Мій хлопчику, коли прийде наступна весна, ти скажеш спасибі старому... — Він клацнув пальцями, немов забув щось. — Нумо, як мене звуть? Щось я призабув.

— Містер Геллоран, — сказав Денні, посміхаючись. — Для друзів — Дік.

— О, справді! А якщо ти мій друг, нехай буде Дік.

Поки Геллоран вів їх у дальній куток, Венді із Джеком

обмінялися здивованими поглядами — кожен намагався згадати, чи називав їм Геллоран своє ім’я.

— А ось сюди я поклав дещо особливе, — повідомив кухар, — сподіваюся, друзі, вам сподобається.

— Ну це ні до чого, слово честі, — розчулено сказала Венді. «Дещо особливе» виявилося дванадцятифунтовою індичкою, котра була обв’язана широкою яскраво-червоною стрічкою, увінчаною бантом.

— Венді, у День подяки ви матимете свою індичку, — серйозно мовив Геллоран. — Десь тут, здається, був різдвяний каплун, ви на нього наткнетеся, без сумніву. ї ходімо звідси, поки всі не підхопили запалення легенів. Гаразд, доко?