Сяйво

22
18
20
22
24
26
28
30

— Так, попросила. І дещо зле там було. Але... не думаю, що воно може нашкодити кому-небудь, Денні. Ось я до чого хилю. Ті, хто сяє, іноді вміють бачити те, що має статися й, думаю, іноді — те, що вже сталося. Але все це — як картинки в книжці. Ти хоч раз бачив у книжці страшну картинку, Денні?

— Так, — сказав він, згадуючи казку про Синю Бороду й картинку, на якій нова дружина Синьої Бороди відчиняє двері й бачить усі голови.

— Але ти знаєш, що вона не може тобі нічого зробити, так?

— Так... — з легким сумнівом відгукнувся Денні.

— Отак і з цим готелем. Не знаю чому, але мені здається, хоч що б погане тут у свій час сталося, його маленькі шматочки ще валяються по готелі, як обрізки нігтів або шмар-клі, які хтось поганий розмазав під стільцем. Не розумію, чому так повинно бути саме тут. Здається мені, кепські речі трапляються в усіх готелях на світі, я багато де працював, і иіяких неприємностей ніде не було. Тільки тут. Але, Денні, я не думаю, що таке може кому-небудь зашкодити. — На кожному слові він наголошував, м’яко струшуючи хлопчика за плече. — Тому, якщо побачиш щось у холі, або в кімнаті, або па вулиці, де ці кущі... просто подивися в інший бік, а коли знову обернешся, все пропаде. Збагнув?

— Так, — сказав Денні. Він заспокоївся й почував себе шачно краще. Він став на коліна, цмокнув Геллорана в щоку й міцно обхопив. Той обняв його у відповідь.

Випустивши хлопчика, він запитав:

— Твої батьки... вони не сяють, ні?

— Ні, не думаю.

— Я їх перевірив, так само як тебе, — сказав Геллоран. —

І нон мама лише сіпнулася ледь-ледь. Знаєш, по-моєму, всі ми ми трохи сяють — принаймні, поки їхні діти не підростуть настільки, щоб самим про себе подбати. Твій тато...

Геллоран ненадовго замовк. Він перевірив батька хлопчати й просто не розумів. Не схоже було, що Дік зустрів гою, хто сяє, але твердо сказати, що ця людина на таке не ідатна, було не можна. Прощупувати батька Денні було... дивно, начебто Джек Торренс щось — щось — приховував.

Або так далеко сховав у собі, що до цього неможливо було дістатися.

— Гадаю, він узагалі не сяє, — закінчив Геллоран. — Так що за них не хвилюйся. Просто сам будь обережним. Не думаю, що хоч що-небудь тут може заподіяти тобі шкоду. Так що будь спокійний, о’кей?

— О’кей.

— Денні! Гей, доко!

Денні оглянувся.

— Це мама. Я їй потрібен, треба йти.

— Знаю, — сказав Геллоран. — Бажаю добре провести зиму, Денні. Так добре, як зумієш.

— Гаразд. Спасибі, містере Геллоране. Мені набагато краще.