Овернський клірик

22
18
20
22
24
26
28
30

Розбійник довго розтирав руки, нарікаючи, що вузол був занадто тугий. Я терпляче чекав. Здається, де Гарай цілком дозрів.

— Сину мій, ви чесно виконали обіцяне. Вам належить винагорода.

— Га?! — народний заступник сіпнувся, потім полегшено зітхнув:

— Так-так! Я все зробив, як веліли.

— Тут, — я дістав з рукава доручення, — золото. Дуже багато золота. Я можу отримати сто ліврів. Або тисячу. Або й більше.

Рот де Гарая роззявився, очі з жадобою дивилися на пергамент.

— Дещо із цього перепаде вам, сину мій, тому що воістину ви жалібник за народ, заступник вдів і сиріт, друг усіх гноблених…

— Та шахрай він! — не витримала проста П’єрова душа. — Його відшмагати на площі треба!

Де Гарай сіпнувся, ймовірно згадавши вселяння, отримане не без допомоги свіжих лозин, але очі його, як і раніше, ласо дивилися на пергамент.

— Завтра, за годину до полудня, ви, сину мій, приведете своїх хоробрих доумків на ринкову площу. Зі зброєю. Змішаєтеся з натовпом. Я теж буду там, і ви, сину мій, мене знайдете. Це зрозуміло?

Розбійник покосував на П’єра.

— Так, звичайно… Але… Отче Гільйоме, там будуть вартові. У них теж зброя!

Важко говорити з народними героями! Важко — але все ж таки можливо. Якщо розгадати їхню героїчну душу.

— Золото, — я помахав пергаментом. — Дуже багато золота!

— Я не найманець! — запізніло писнув де Гарай. — Я — захисник народу!

— І весь народ складатиме пісні про вільного стрільця Роберто де Гарая та його відважних хлопців, які врятували безневинну людину від вогнища й покарали жадібного й жорстокого єпископа… А чиясь дочка одержить придане.

— Кгм… — розбійник знову покосував на П’єра й підвівся. — Ваша правда, отче Гільйоме! Ми захистимо безневинного. Ми покараємо ворога трудового народу де Лоза. Ми всіх попів і дворян переріжемо!

— Останнє можна й відкласти, — заспокоїв я його. — Щоб не надсадитися. Ну, чого ви стоїте, сину мій? Біжіть, і хутко!

Бігти де Гарай не став, але пішов таки з чималою швидкістю. Ми провели його поглядами, потім П’єр зітхнув:

— Я йому не вірити… не вірю. Надто до золота пожадливий. Такий за золото чого завгодно зробити.