Не озирайся і мовчи

— Дещо згадав. — Марк підірвався й почав хапливо одягатися. Плавки ще були вогкими, зате футболка просохла. — Мені треба йти. Бувай!

Соня проводжала його поглядом, доки хлопець схилом пагорба підіймався до котеджу. За кілька кроків від входу Марк узяв лівіше від ґанку й підступив до еркера з вибитою центральною шибкою. Він подумав: а раптом там іще є газети? І зазирнув досередини.

Газет, певна річ, не було. Зате на вкритій пилом підлозі хлопець розгледів вервечку слідів, які тягнулися до матраца, біля якого він підібрав «Червоний прапор» сорокарічної давнини. Сліди не могли належати йому. Вони були чіткішими й пролягали трохи осторонь уже припалої пилом доріжки, яку хлопець протоптав два тижні тому. Марк добре пам’ятав, що відбувалося, коли він проник до будинку: на відміну від тьмавої кімнати на другому поверсі, яку він обнишпорив уздовж і впоперек, тут, унизу, він не взявся нічого обстежувати, лише забрав газету й вислизнув назовні. Крім того, сліди здавалися замалими. Не так щоби зовсім мініатюрними, але меншими за відбитки його кедів. За його відсутності хтось заліз крізь розбите вікно, перетнув кімнату й постояв біля місця, де лежала газета.

«Мабуть, Соня», — вирішив хлопець, після чого розвернувся, зайшов до будинку та, перестрибуючи через сходинки, помчав до входу в ліфт.

38

Марк не став заходити додому та, вискочивши з ліфта на першому поверсі, попрямував до бібліотеки. Дорогою він обміркував, які саме газети потрібно переглянути. Соломія Соль народилася 22 травня 1927-го, отже, найбільш вірогідно, що її вітали у травні 1977-го чи травні 1987-го, коли жінці виповнилося п’ятдесят і шістдесят років відповідно. Її також могли привітати 1982-го чи — з меншою імовірністю — у травні будь-якого іншого року. Точно вгадати день, коли Соломію вітали, — до дня народження чи після, — не знаходилось можливості, а тому хлопець вирішив для кожного конкретного року перевірити всі числа «Червоного прапора» між 19 і 25 травня.

На ґанку Обласної бібліотеки Маркові спала на думку цікава ідея: а чому б заразом не погортати газети, опубліковані за кілька днів до чи за кілька днів після 4 січня, того дня, коли народилася Софія Ярмуш? Він не знав, ким Ярмуш доводилася Соломії Соль, одначе вони проживали в одному будинку й очевидно були пов’язані. Шанси, що трапиться що-небудь варте уваги, здавалися мізерними, проте така ідея ненабагато збільшувала необхідну для вивчення кількість газет. Софія Ярмуш народилася 1989-го, тобто Маркові доведеться додатково передивитися лише кілька газет за три останні роки виходу «Червоного прапора» — 1989-й, 1990-й і 1991-й.

Була п’ята вечора. Сонце повільно хилилося до заходу. Хвилюючись, Марк піднявся на третій поверх. Цього разу за стійкою читального залу його зустріла молода бібліотекарка. Вона посміхнулася і поцікавилася, що йому треба. Хлопець пояснив. Дівчина звела краєчки брів, і Маркові знадобилося трохи часу, щоби збагнути, що цей ледь помітний рух лицьових м’язів виказував не невдоволення, а здивування. Дівчина не допитувалася, навіщо потрібні газети, лише пояснила: для їхньої підготовки потрібен час. Хлопчак буркнув, що може почекати. Бібліотекарка ще раз уточнила дати, записала все на папірці, після чого сказала прийти наступного ранку. Хлопець кілька секунд витріщався на неї, не вірячи, що все відбулося так швидко, а потім — усе ще із сумнівом у голосі — запитав, о котрій можна підходити. Бібліотекарка знову посміхнулася та відповіла, що будь-коли, коли йому буде зручно.

39

Недільного ранку, 27 березня, на стійці, за якою працівники обслуговують відвідувачів у відділі періодики, на Марка чекали дев’яносто два випуски «Червоного прапора».

Хлопець з’явився в бібліотеці об одинадцятій, стиха привітався з уже знайомою молодою бібліотекаркою, після чого забрав стос газет і потягнув до найдальшого столу. Там, сівши ближче до вікна, взявся їх вивчати.

Марк почав із кінця. Першою узяв до рук газету за середу, 19 травня 1976-го. Хлопець припускав, що привітання (якщо їх коли-небудь друкували в «Червоному прапорі») мають бути розміщені на останній сторінці, проте не полінувався та прогортав усі сторінки.

У газетах за 1976-й Марк нічого не відшукав. Перейшов до 1977-го. Цього року Соломії Соль виповнилося п’ятдесят, однак у чотирьох травневих числах не було жодної про неї згадки. Настрій підупав, однак Марк не здавався. В одній із газет за 1978-й він натрапив на зроблений Соломією фотопортрет (на фото черговий затурканий трудяга, що перевиконав черговий план, тоскним поглядом витріщався повз об’єктив), за 1979-й — на ще дві, підписані її прізвищем фотографії, потім за 1981-й аж три такі та за 1982-й одну. Після 1982-го не було ні привітань, ні фотознімків.

Розгортаючи газету за п’ятницю, 22 травня 1987-го, Марк ні на що не сподівався. Тож коли очі наштовхнулися на окреслене витонченою фігурною рамкою повідомлення внизу четвертої сторінки, від несподіванки аж підскочив на стільці.

22 травня виповнюється 60 років фотографу «Червоного прапора» СОЛЬ Соломії Юхимівні. Колеги приєднуються до привітань рідних та близьких і щиро бажають ювілярці благополуччя, міцного здоров’я, подальших успіхів у роботі та сімейного затишку в домі.

Марк нічого не знав про пенсійний вік у Радянському Союзі, тож його не здивувало, що Соломія у шістдесят продовжувала працювати. Після прочитання привітання його увагу прикувала розташована ліворуч від тексту фотографія. Із зернистого чорно-білого зображення на нього із застиглим виразом притлумленого невдоволення дивилося кругле обличчя з ледь обвислими щоками й мішками під очима. Губи міцно стиснуті, схожі на сірникові головки зіниці спрямовані просто в об’єктив. Соломія мала темне волосся (Марк вирішив, що пофарбоване). Воно затуляло вуха й закрученими пасмами спускалося на шию. Загалом, якби не привітання, хлопець нізащо не подумав би, що жінці виповнилося шістдесят. Хіба що надруковане в газеті фото зробили значно раніше.

Чи хвилювався Марк? Не надто. Він передчував, що хвилюватиметься, показуючи знімок Соні, проте тієї миті почувався радше втішеним і розслабленим, аніж схвильованим.

Хлопець дістав із кишені смартфон, активував камеру, наблизив її до газети. Ретельно навів фокус і відклацав кілька знімків. Переконавшись, що фотографії чіткі, склав газету. Пошуки скінчилися, можна було рушати додому, проте щось утримало хлопця за столом. Зрештою перед ним лежало непереглянутими не так багато газет. Марк не розгортав їх, лише нашвидкуруч передивлявся останні сторінки.

Коли газет залишилося не більше як із десяток, у випуску за п’ятницю, 6 січня, 1989-го, внизу четвертої сторінки він натрапив на обведене жирною чорною рамкою повідомлення. Від несподіванки волосся на загривку стало дибки.