Смикаючи губу, Марк перечитав некролог. У голові наче гранату підірвали: впродовж хвилини хлопець не міг зібрати думки докупи. Трохи більше як двадцять слів — і так багато нової інформації! По-перше, він переконався, що Софія Ярмуш — це онука Соломії Соль. По-друге, майже напевно, дочка Соломії, Анна Ярмуш, проживала разом із матір’ю у дерев’яному будинку на Воровського, 7. У базі даних немає її імені, оскільки вона померла 1989-го. По-третє, смерть Анни пов’язана з народженням дочки. Некролог опублікували 6 січня. Софія Ярмуш народилася 4-го. Очевидно, що Анна не могла відійти на той світ до появи на цей світ доньки, а це означає, що жінка померла або під час пологів, або наступного дня після них.
Марк сфотографував некролог, швидко погортав решту газет, після чого повернув увесь стос бібліотекарці й підстрибом побіг додому. Цього разу він не тішив себе наївними сподіваннями, що близький до розгадки всіх таємниць, однак розумів: якщо Соня впізнає жінку на фото, це буде величезний крок уперед.
Від нетерплячки у хлопця чухалися руки. Проходячи повз «Злату Плазу», він увімкнув Інтернет, переслав дівчині знімок фрагмента газети із поздоровленням Соломії Соль і написав: «Упізнаєш? Це вона?» Трохи повагавшись, додав: «І скинь свій номер». Некролог Марк вирішив приберегти на потім, показати особисто.
Утім, Соні вже звично не було в мережі.
40
— Чого такий веселий?
Марк припинив усміхатися, проте обличчя продовжувало сяяти.
— Нічого.
— Десять гривень знайшов чи що? — Арсен випнув щелепу й діловито пошкріб пальцями цупку сивувату щетину. У його світлих очах вигравали бісики. — Той твій урок для розумників не скасували?
— Однієї задачі?
— Угу. Поназивають так, що мізки скиплять, поки згадаєш.
— Ти щось зробив! — Хлопчак не стримався та заплескав. — Щось придумав, так? Покажи мені!
Дід із незворушним виглядом тицьнув великим пальцем собі за спину.
— У твоїй кімнаті.
Марк рвонув коридором, Арсен неквапливо закрокував слідом. Коли дід зайшов до онукової спальні, хлопець, наморщивши лоба, підозріло оглядав дивну круглу конструкцію із прозорого пластику й фанери в діаметрі приблизно півметра, що стояла притуленою до стіни на його ліжку.
— Що це? — зиркнув на діда хлопчак.
— Те, що я обіцяв: установка для експериментального доведення теореми Піфагора, — Арсен узяв фанерний круг до рук, став проти вікна за крок від онука. У приклеєних до фанери плоских пластикових контейнерах хлюпала підсинена вода.
Марк насторожено вивчав круг, бачив вписані в нього Піфагорові штани з яскравим оранжевим прямокутним трикутником посередині, проте поки що не осягав, як саме ця конструкція допоможе в доведенні однієї з основоположних теорем евклідової геометрії.
— Як це працює? — збентежено запитав він.
Замість відповіді Арсен розвернув круг на 180° у вертикальній площині. Вода, тихо булькаючи, почала переливатися. У Марка щелепа відвисла. Хлопець умить усе збагнув.
ebooksa