— Афігєть! — Він поправив окуляри, кинув захоплений погляд на діда. — А-ФІ-ГЄТЬ! Діду, це просто бомба!
— Зрозумів? — блиснув міцними квадратними зубами Арсен.
— Та-а-к!
— Формули сам розпишеш чи допомогти?
— Сам! — вигукнув Марк. — Тут виходить, що цей… отам і отам води однаково, тобто… е… об’єм рівний, а тоді, ну… — Він гарячкував і не міг сформулювати думку.
— Почнеш із рівності об’ємів, — виваженим тоном мовив Арсен, — це якраз те, що доводить експеримент. Потім покажеш, що висота контейнерів однакова, три сантиметри кожен, і це дає нам змогу вийти на рівність площ. Ну, а оскільки площі в нас — квадрати, то…
— Та розумію, розумію я! — спалахнув хлопець.
— Добре. — Чоловік передав плескатий круг Маркові. — Забирай.
— Дякую, діду! Це нереально круто!
Арсен сухими на дотик пальцями скуйовдив хлопчакові волосся. Марк аж замлів від насолоди. Старий товстошкірий моряк не часто розщедрювався на вияви почуттів і ще рідше торкався до когось, тож хлопчак майже розтавав, коли дід так робив. У такі моменти Маркові здавалося, що він не такий, як усі.
41
I screamed aloud to the old man.
I said «Don’t lie, don’t say, you don’t know».
Марк наздогнав дівчину за ґанком чорного входу Облуправління національної поліції, що на Хвильового, і, віддихуючись, закрокував поряд.
— Привіт!
— Привіт.
Соня скоса окинула поглядом загорнену в прозору плівку круглу фанерну дошку з приклеєними до неї квадратними ємностями із прозорого пластику, що її хлопчак тримав під пахвою, проте нічого не запитала. Лише всміхнулася невиразною, мовби вицвілою посмішкою. Зате Марк почувався так, ніби в жилах закипала кров.
— Ти бачила фотку, яку я скинув?
— Бачила, — відповіла вона.
Наступні запитання посипалися, наче із розірваного мішка зерно.