Старжинський прокашлявся та почав:
— Учора на перерві після шостого уроку сталася бійка, котра, як ми знаємо, не дуже добре закінчилася для вашого сина, — він ледь схилив голову до того боку стола, де сиділи Грозани. — Учителі її прогледіли, я обіцяю з’ясувати, чому так склалося, та це не основне. Важливо, що після сутички двоє учнів нашої школи провели вашого сина додому.
— У нього є ім’я, — не підводячи голови, раптом озвалася Яна.
— Перепрошую?
— У нашого сина є ім’я.
Директор поворушився на стільці так, мовби щось замуляло йому в спині.
— Я… — Він знову схилив лисину в бік Грозанів. — Так, звісно, я знаю.
— Марк.
— Я знаю, знаю. Марк. — Старжинський роздратовано пригладив пальцями борідку. — Так ось, двоє учнів провели Марка додому, не до медпункту, на жаль, його не оглянула медсестра, тому спочатку я… коли ви зателефонували, я не був упевнений, що все відбувалося в школі.
— Усе гаразд, — глухо мовив Віктор. Він дивився на загострене директорове підборіддя та думав, що його борідка нагадує прилиплий до нижньої губи жмут лобкового волосся. — Не виправдовуйтеся.
— Я не виправдовуюся. — Злість розмалювала зморшками обличчя Старжинського. — Я не виправдовуюся, пане Грозан, я розповідаю, як усе було. Я не заперечую: бійка справді була, і ваш син… ем-м… ваш Марк брав у ній участь.
Яна повільно звела голову, очі спалахнули.
— Марк не брав участі в бійці, — вискакуючи з рота, її слова шипіли й потріскували, наче краплини води на розжареній пательні. Тремтячою рукою Яна показала на подружжя навпроти. — Їхній виродок жорстоко побив Марка. Ви відчуваєте різницю?
Кошлаті брови Владислава Бродового злетіли вгору.
— Добирай слова. — Його насичений бас здавався тугим і еластичним, як гума.
Наталя мовчки поклала долоню на чоловікове передпліччя. Той відсмикнув руку та впер лютий погляд у директора.
— Будь ласка, давайте без взаємних образ. — Старжинський підняв руки долонями вперед. — Ми зустрілися, щоб вирішити проблему, а не для того, щоби створювати нові. — Він опустив руки та знову невпевнено кахикнув. — Буду відвертим: я дуже не хочу, щоб ця справа дійшла до поліції. Я розумію, — швидкий позирк у бік Грозанів, — ваше обурення і ваше бажання покарати винних, це нормально, але прошу вас ретельно зважити можливі наслідки, не лише для Марка, але й для його однокласників, для всієї школи. Ви ж знаєте, через що пройшов наш навчальний заклад упродовж минулих місяців: спершу смерть Анатолія… Анатолія… — Старжинський насупився, — того хлопчини з 10-Б.
— Шпакевича, — крізь зуби підказав Владислав Бродовий.
— Так, Анатолія Шпакевича. Потім загибель Юлі Гришиної, випадковим свідком якої став Марк Грозан. Мені важко передбачити, які наслідки матиме інцидент, через який ми тут зібралися, за умови, якщо він набуде розголосу.
Яна та Віктор, ледь повернувши голови, перезирнулися. Віктор спохмурнів, безмовно запитуючи: що він, чорт забирай, меле?
ebooksa