— Що ви пропонуєте? — Яна подивилася директору просто в очі. — Потиснути руки й розійтися? — Її білки вкривали червоні прожилки, за кожною зіницею зачаївся згусток болю, проте Старжинський витримав погляд. Відступати не було куди, він усвідомлював, що втратить роботу, якщо про третій за три місяці зальот дізнаються в управлінні освіти.
— Я пропоную розібратися в тому, що сталося, й вирішити всі питання тут, за цим столом. Я вже згадував: ніхто не заперечує, що бійка відбулася, хлопці трохи поштовхалися, таке трапляється, ви самі вчителька, повинні знати. — Директор бачив, як напружилися Янині вилиці на слові «поштовхалися», й підвищив голос, не даючи жінці перервати його. — Але я вже обговорив цю ситуацію із подружжям Бродових, і вони рішуче запевнили, що в їхнього сина немає та ніколи не було кастета. Він ніколи не брав зброї до школи й нізащо навмисно не завдав би таких травм іншому учневі. До цього часу Артем жодного разу…
Яна сердито обірвала директора:
— Не розказуйте мені, який він святий! Цей гевал вирвав із Маркової голови клапоть шкіри завдовжки з ваш палець, відколов шматок лобної кістки й заледве не вибив око. Якщо ви наполягаєте, що він зробив це зубами, то, мабуть, нам краще звернутися не до поліції, а до служби, що відстрілює скажених собак!
Владислав глухо рохнув. Його дружина випросталася та напнулася, наче спортсменка перед стрибком у воду. Старжинський заторохтів скоромовкою, ще дужче підвищуючи голос:
— Не гарячкуйте! Я ж вас просив! Ні вас, ні мене там не було, я лише намагаюся все з’ясувати, можливо, Марк упав і вдарився лобом об унітаз.
У Яни відвисла щелепа. На кілька секунд у кабінеті запанувала тиша.
— Марк заледве не втратив зір, — нетвердим голосом промовив Віктор.
— Ніхто не бив його кастетом! — пророкотав Бродовий.
Віктор уперся долонями в стільницю, відсунувся від стола й узяв за руку дружину.
— Досить. — Вони підвелися. — Ми йдемо до поліції.
Дмитро Старжинський підскочив.
— Зачекайте! Заспокойтеся! — Його обличчям, як черви, розповзалися зморшки. — Не йдіть! Я наполегливо не рекомендую вам звертатися до поліції.
— Та нам начхати, що ви рекомендуєте, — виплюнула Яна.
Директор у відчаї змахнув руками.
— Це нічого не дасть!
Віктор та Яна застигли.
— Чому? — спитала жінка.
Старжинський хляпнувся назад у крісло та закинув голову.
— Сідайте. Присядьте й заспокойтеся, — спокійніше промовив він. — Я запросив вас, бо хочу мирно вирішити всі спірні питання.
ebooksa