Наступного дня, в понеділок, після чотириденних канікул поновлювали заняття, але Марк до школи не пішов. Річ не в тім, що він аж так не хотів, — принаймні хлопчак жодним словом про це не обмовився, — просто ні Яна, ні Віктор не наважилися порушити цю тему, вони самі ще не вирішили, як тепер бути, тож за їхньої мовчазної згоди Марк залишився вдома.
Щоправда, вдома він не сидів. За чверть до десятої, приблизно через годину після виходу Віктора та Яни на роботу, хлопець, не попередивши діда, вислизнув із квартири й подався до центру міста. Із собою взяв поліетиленовий пакет із порожньою літровою банкою. Перетнувши Соборну, Марк попрямував до торгового центру «Злата Плаза».
У такий час «Злата Плаза» практично пустувала. Сонні продавці проводжали хлопчака з перебинтованою головою та стиснутими в бліду риску губами, що рішуче крокував безлюдними галереями, здивованими поглядами. Марк спустився до підземного рівня та дістався кінця одного з коридорів, де між книжковим супермаркетом і туалетом тулився невеликий зоомагазин. Більшу частину площі магазину займали стелажі з клітками, кормами, іграшками й аксесуарами, відкриваючи два вузькі проходи до каси. У найвіддаленішому куті стіною стояли акваріуми з рибками та клітки із гризунами. Марк протиснувся одним із проходів і зупинився перед клітками з морськими свинками, хом’яками, шиншилами та домашніми щуриками. Став розглядати. За мить до нього звернулися:
— Привіт.
Хлопець озирнувся. Упродовж кількох минулих днів це вже стало звичним і майже не дратувало: дівчина за прилавком дивилася не в очі, як зазвичай дивляться на співрозмовника, а трохи вище й правіше — на пов’язку на його лобі.
— Тобі щось показати? — запитала вона.
— Можна мені, будь ласка, найдешевшого хом’ячка.
Він мав достатньо грошей, однак знав, що вони йому ще знадобляться.
— Найдешевшого? — трохи здивовано перепитала дівчина.
— Ну, так. У мене обмежений бюджет, але я хочу купити хом’яка.
— У нас є сирійські та джунгарики. Вони всі однаково коштують — тридцять п’ять гривень.
— Добре. — Марк кивнув, тицьнув пальцем у клітку. — Це вони? Можна вибирати?
Дівчина виступила з-за прилавка.
— Так. У тебе є в чому забирати? Якщо нема, у нас є спеціальні прогулянкові сфери.
— Це не годиться? — Марк показав їй літрову банку в пакеті.
Дівчина всміхнулася.
— Годиться. Я накидаю туди стружки. Вибирай.
Марк присів навпочіпки перед кліткою, всередині якої діловито вовтузилися з десяток різномастих хом’яків. Частина порпалася в жовтуватій стружці, частина, збившись у тугий клубок, спала в дальньому правому куті клітки. Хлопець вибрав у тій кучугурі одного з найбільших.
— Ось цього, будь ласка. — Він тицьнув у бокастого сірого джунгарика з чорною смужкою вздовж хребта.
— Упевнений? — уточнила дівчина. — Цей дорослий.
ebooksa