— Я не знаю, що далі робити. Я не повернуся туди.
— Тебе ніхто не підганяє, — ледь чутно мовив дід, — можеш якийсь час не ходити до школи.
Марк продовжував роздратовано мотати головою.
— Ти не розумієш! Я не уявляю, як сидітиму з ними в класі! Як тепер дивитися їм в очі?
Арсен мовчав. Він практично замлів від розпачу й безсилля, що опанували його.
— Що я зробив не так? — схлипнув Марк, його нижня губа затряслася, під ніздрями заблищали шмарклі. — Що я мав зробити, щоб вони не знущалися з мене?!
Арсен, здавалося, старішав на очах. Час нарешті нагнав його й невидимим зубилом висікав нові зморшки на лиці. Що він міг відповісти? Сказати, що треба було відбиватися? Побороти паніку й спробувати завдати болю хоча б одному із нападників? Але його Марк не боєць. І навряд чи в такому стані хлопець повірить, що це що-небудь змінило б. Зрештою, там були не лише його однолітки. Марк не мав жодних шансів проти бугая-переростка із 9-Б… Водночас Арсен відчував, що мусить щось сказати. Мовчати не можна, бо просто зараз, буквально на його очах, тріщинка, що пролягла між ним і Марком якихось п’ять хвилин тому, вибухоподібно розросталася до глибоченної прірви.
Не вигадавши нічого ліпшого, старий моряк знічено бовкнув:
— Я спробую якось зарадити. Обіцяю.
Проте було вже пізно. Марк більше не довіряв йому. Гримаса презирства та болю перекосила округле хлоп’яче лице.
— А що ти зробиш? — злостиво просичав він. — Почекаєш, поки вони поб’ють мене вдруге, а потім підеш поговориш із ними?
Арсен відчув, як щось усередині нього розлетілося на друзки. Кілька секунд він сидів і не рухався — думки про те, що ще можна було би додати, за інерцією мчали крізь мозок, — а потім підвівся та, не зронивши жодного слова, вийшов із Маркової кімнати.
Віктор із Яною вже лягли, у квартирі було тихо й темно. Арсен привидом проплив до кухні, навмання витягнув із бару пляшку вина, відкоркував її та налив собі повний келих. Потому пішов до вітальні, не вмикаючи світла, сів у крісло біля вікна, зробив великий ковток і занімів, немовби розчинившись у темряві. Вино звично пахло землею та сонцем, от тільки задоволення від того не було зовсім.
Ніч стояла ясна й безмісячна, погляд вільно занурювався в зоряну безодню, що застигла над містом, але невдовзі Арсен збагнув, що це його дратує. Мляве мерехтіння зір нагадувало ніч у лісі неподалік селища Ходоси, коли вони з Марком спостерігали за планетами. Дід підвівся та роздратовано затулив вікно шторами, та це не допомогло. Навіть із заплющеними очима він відчував, як зоряне світло за шторами тисне на вікна та, наче вода, прослизає в найменші шпарини.
49
I don’t care for this world anymore,
I just want to live my own fantasy.
Fate has brought us to these shores,
What was meant to be is now happening.
У неділю, 3 квітня, Марк почувався достатньо добре, щоб уперше після повернення з лікарні вибратися на тривалу прогулянку. Шви ще не зняли, і рана над бровою досі боліла — особливо вночі, коли хлопчак уві сні перевертався на правий бік, — зате у п’ятницю під час перев’язки йому прибрали з ока пов’язку, залишивши забинтованим лише лоб. Принаймні міг бачити, як раніше. Марк із матір’ю вийшли з дому опівдні й три години провели в парку Шевченка — погода була чудова, — проте безмовний зв’язок, який налагодився між ними шість днів тому, коли, сховавшись від світу під невидимим коконом, вони горнулися один до одного на Марковому ліжку, виявився нетривким і поволі руйнувався. Під час прогулянки Яна намагалася достукатися до сина, відчайдушно хапалася за останні нитки від того кокона, дуже старалася, проте нічого не вдавалося, нитки вислизали й танули на очах, і жінка сердилася на себе, не розуміючи, що робить не так. Що більше часу минало після бійки, то більш мовчазним і сумним ставав її син. На всі спроби розговорити Марк лише сердито супився.
ebooksa