52
— Ма-а-рк! Ма-а-а-рку-у!
Після першого вигуку хлопець сіпнувся — з біса лячно чути, як хтось викрикує твоє ім’я у світі, в якому, крім тебе, нікого не мусило би бути, — проте після наступного вигуку він упізнав Сонин голос, і переляк швидко минув.
— Ти ту-у-у-т?
Марк підвівся, обтрусив із долонь землю та вийшов з-за валунів. Дівчина стояла за крок від ґанку двоповерхового котеджу та, прикриваючи долонею очі від сонця, видивлялася його біля води.
— Я тут! — озвався хлопчак.
Соня прибрала руку від очей, повернула голову й помахала йому. Марк махнув рукою у відповідь, після чого дівчина побігла схилом до нього.
Соня стишила крок за кілька метрів від валунів, зупинилася перед Марком і склала руки на грудях. На собі мала короткі трикотажні шорти, чорні з білою підошвою сліпони й червону футболку із вицвілим потрісканим принтом. Марк здогадався, що Соня прийшла з дому.
— У школі про тебе питали, — сказала дівчина.
Хлопець стенув плечима.
— Пофіг.
Соня спершу глянула на пов’язку, потім опустила очі на брудні від землі Маркові руки.
— Довго ти тут?
Хлопець намірився відповісти, проте не встиг. Сонин погляд ковзнув нижче, вперся в щось на землі позаду нього, після чого дівчина підскочила так, наче невидимий велетень щосили підсмикнув її за плечі.
— ЦЕ ЩО?! — вирячилася вона.
Марк сполохано озирнувся. Коли Соня скрикнула, він вирішив, що дівчина помітила змію чи павука, однак, обстеживши поглядом траву й грядки позаду себе, нічого не побачив. Узагалі нічого.
— ЩО ЦЕ ТАКЕ?! — панікувала дівчина.
Марк насупився. Йому, як і раніше, нічого не вдавалося розгледіти.
— Де?
— Он там!
ebooksa